"Війна очима нащадків": Хвороба, яка допомогла вижити

Спецпроекти
Ольга Правденко3 квітня 2015 о 19:211918 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 "Війна очима нащадків": Хвороба, яка допомогла вижити
Пропонуємо вам сімейні спогади про Другу світову війну Олега Апостолова.

Хвороба, яка допомогла вижитиФото з сайту today.pl.ua

До Дня перемоги редакція газети та інтернет-видання "Коло" оголосила проект «Війна очима нащадків»: розкажи, що ти знаєш про Другу світову війну. Пропонуємо Вам поділитися своїми спогадами про воєнне лихоліття, яке пережили ваші рідні.

Читайте сімейну розповідь від Олега Апостолова, журналіста "Кола".

Хвороба, яка допомогла вижити

1944 року мій двоюрідний дідусь, Микола Гулак, уродженець хутора Пологи Новосанжарського району Полтавської області, був призваний до лав Червоної армії і мав прибути до Полтави для відправлення на фронт.

В останній момент він зліг із температурою і не зміг відбути разом із усіма. Тоді на війну їхали усі його односельці і він неабияк переймався, що не може вирушити разом із ними. У результаті той ешелон так і не доїхав до фронту – атакований німцями, він пішов під відкіс. Ніхто не вижив.

Потім, коли одужав, дідусь врешті відбув на фронт і дійшов із боями до Берліна. У нього було лише одне легке поранення.

Він повернувся до села і дожив до середини 90-х. Я пам’ятаю, що він був дуже доброю людиною і в прямому сенсі випромінював позитив. Постійно жартував, і мені, малому, подобалося бути біля нього.

Я знаю, що він особисто брав участь у звільненні Кенігсберга, це Східна Прусія. Зараз це місто називається Калінінград і входить до складу РФ.

Одного разу, коли ми пішли із ним до ставка, він упіймав за хвіст гадюку. Вона шипіла і звивалася, а дідусь сміявся, тішачись із того, як я злякався. Пригадую, я кричав йому: «Що Ви робите? Відпустіть її!» Насправді, ця змія нічим мені не загрожувала, бо дід Микола стояв від мене за 3-4 метри. І він не викинув її, а поклав у траву – змія поповзла, не чіпаючи його.

Коли у 70-х чи то пак у 80-х роках у селі відбувалося урочисте нагородження учасників ВВВ (так це тоді називалося – «Велика Вітчизняна війна»), то він скромно сидів осторонь, і ніхто чомусь не сказав про нього. Тоді односельці не витримали: «А як же Микола? Он де він, дійшов до Берліна». І лише тоді йому вручили якусь медаль.

Я знаю, що вона була не потрібна йому…

Також долучайтеся до проекту "Вишитий Шевченко".

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter