Головний комуніст Полтавщини Олександр Масенко: «Я патріот України»

Спецпроекти
Надія Труш14 квітня 2015 о 17:343124 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Головний комуніст Полтавщини Олександр Масенко: «Я патріот України»
9 квітня депутат обласної ради та лідер полтавських комуністів Олександр Масенко побував у редакції "Кола".

Олександр Масенко. фото Андрія Іванова

Говорив про актуальні проблеми області, з яких причин отримував догани від партії та чому називає себе патріотом України попри гучні скандали навколо Комуністичної партії.

– Олександре Миколайовичу, наприкінці березня Петро Симоненко, лідер Комуністичної партії, побував у Москві. Там отримав медаль, також його було обрано до президії пленуму російської Комуністичної партії, яка відкрито підтримала анексію Криму та сепаратистів Донбасу. Чи не вважаєте Ви, що враховуючи сьогоднішню ситуацію між Україною і Росією, Симоненко не повинен був відвідувати Росію?

– Усі звинувачення – це вишукування найменшого приводу, щоб скомпрометувати Комуністичну партію. Хоча насправді жодних дій проти державності України та народу вона не здійснює, навіть наміру такого не маємо. Поїздка Симоненка до Москви – це, на мій погляд, буденна справа. Українські політологи беруть участь у російських телепередачах, їм, виходить, можна. А якщо представник політичної сили говорить про своє бачення розгортання тих подій, які відбуваються в Україні, то вже табу. Це не демократично. Наголошу, що Симоненко був не на з’їзді партії, а на пленумі, на який з’їхалися всі представники партії з колишнього Радянського Союзу.

– У Росії Симоненко закликав боротися з «фашистським режимом», який начебто панує в Україні. Тобто по суті повалити нинішню владу. Ви бачите фашизм в Україні і в Полтаві зокрема?

– Прояви фашизму в Україні є. У Полтаві та області на собі не відчув ні фашизму, ні тиску, як на Симоненка чи земляка Сергія Гордієнка (останнього звинувачували у зловживанні службовим становищем під час голосування за так звані «диктаторські закони 16 січня», після внесення застави випустили з під варти – прим. авт). Але озирнімося, що робиться в Україні зараз. Так зароджувався фашизм у Німеччині в 30-х роках минулого століття. То по «пивнушках» збиралися, то певні озброєні угруповання утворювалися. Коли в Німеччині заборонили мати армію і озброєння, народжувалися невеличкі озброєні угруповання. Так і в нас зараз є. Намагається влада підпорядкувати їх, але вони ж є. І трапляються випадки, коли ті збройні організації не підкоряються наказам вищого армійського керівництва. Як це можна назвати? Де є таке, щоб незалежно від того, чи є підстави, викрикували «Слава Україні» та «Героям Слава»? Хто це придумав і де ще таке є? Я жодних антиконституційних дій не роблю, але моє бачення таке. Хоча я патріот України, проти анексії Криму. Не схвалюю тих подій, які зараз відбуваються на Сході України. Ні з того, ні з іншого боку. Треба будь-яким шляхом шукати компроміс і досягти миру, щоб не гинули люди. Не заперечую, можливо, є російські найманці, не був у зоні АТО, не можу судити. Але з української сторони також гинули не українці. Цікавий ще такий факт: чому рік тому людей, які захоплювали в Україні, у Полтаві зокрема, будівлі та виламували двері, називають героями. А тих, хто робив це рік тому в Луганську і Донецьку, – бандитами. Можливо, не було б зараз тих трагічних подій, аби не пішли таким шляхом: пам’ятники валяли, будівлі трощили, у Рівному Сашко Білий автоматом стукав перед прокурором. Не знаю, чи це фашизм, але це ненормальні явища. На мій погляд, Донецька і Луганська області не повстали б, аби нинішня влада не вкорінювалася таким шляхом. Якби все проходило більш цивілізовано, не було б такого спротиву.

– Минулого року 1 травня під час мітингу полтавські комуністи ухвалили резолюцію. Йшлося про федеративний устрій України і російську мову як другу державну, вступ України до Митного союзу…

– І цього року проводитимемо мітинг. Тоді не йшлося про вступ до Митного союзу, там йшлося про проведення референдуму про те, аби народ сам визначився (але журналіст має документ резолюції, в якій чітко виписані вимоги, зокрема й про вступ до Митного союзу – прим. авт.). Ми зібрали майже чотири мільйони підписів по всій Україні про проведення референдуму. Не ставили питання, що люди підписалися за входження України до Митного союзу, це було питання про проведення референдуму. От ми зараз говоримо, що Україна йде в Європу, і міркуємо, що дасть нам Митний союз. Не треба бути великим аналітиком, щоб знати, що ми уже географічно в Європі. Подивіться на нинішню ситуацію: пенсіонерам заборонили працювати, їм доведеться обирати або те, або інше. Пенсії зменшилися, а тарифи і ціни на харчування зросли. Це гірше чи краще? Коли ухвалювали Конституцію, я був народним депутатом і голосував проти неї. Але вона все-таки прийнята, читаємо: 22-га стаття говорить про те, що після ухвалення Конституції всі закони, які приймаються у державі, не повинні погіршувати становище громадян. Що маємо зараз? Усі закони зараз значно погіршують життя людей.

– На сесії Полтавської обласної ради Ви пропонували відмовитися від проведення адміністративно-територіальної реформи. Це звернення так і не внесли до порядку денного.

– Я знову подав це звернення. Тоді пропозицію депутати обласної ради не підтримали. А от депутати райрад, зокрема у Оржиці, Семенівці та низці інших стовідсотково підтримали. Депутати обласної ради думають, що їх не зачепить. Знаєте, найбільший недолік таких дій у тому, що депутати підвладні. Було б значно краще, аби вони були незалежні від адміністративного тиску. «Піддакують» завжди владі, а не стоять на захисті простої людини. У радянський період, коли я був керівником, головою колгоспу, мені говорили, що не правильно розумію політику партії. Двічі отримував навіть догану. І зараз в обласній раді я чи не найбільше з усіх критикував Януковича, Удовіченка. Завжди говорив, що треба робити все в інтересах людей. 1962 року вже було проведено подібну реформу, так зване укрупнення районів. Але реформа проіснувала два роки. Наприклад, якщо зараз людині з села треба поїхати у райцентр, то у нас лише в Оржицькому районі треба долати 50-60 км до райцентру. Врахуйте стан доріг і взагалі транспортне сполучення. На території області передбачається існування чотирьох районів. Це Полтавський, Кременчуцький, Миргородський, Лубенський. Зараз, коли ми налаштувалися в Європу, це велика біда. Наприклад, із Оржиці до Полтави автівкою в обидві сторони – 750 гривень за нинішньою вартістю бензину. Потрібно мати шалені доходи, інакше не вижити. Стараюся виїжджати в обласний центр якомога рідше. Теоретично об’єднання добровільні, але практично буде не так. У законі йдеться про те, що ті громади, які об’єднаються, матимуть доповнення з державного бюджету. Але це дуже сумнівно. Робіть висновки: добровільно це чи ні. Це сучасна колективізація. У колгоспи теж люди ніби добровільно йшли. Хочуть не хочуть, але об’єднаються. Скажу більше, можливе і укрупнення регіонів, областей. Тобто Полтавської області не буде, якщо будуть внесені правки. Ми можемо стати Слобожанщиною. Так планувалося раніше, але наявність 25 областей і двох регіонів – Севастополя і Києва – записані в Конституції. Без зміни норм Конституції Верховна Рада не може ухвалити рішення про реорганізацію того чи іншого регіону. А от райони і сільські ради може. Оце ми такі патріоти, може скоро позбудемося своєї області. Адміністративна реформа не вигідна в соціальному й економічному плані. Усе аргументується тим, що пройде наближення адміністративних послуг до громадян. Але це не так. Яке ж наближення, якщо транспорт уже мінус, ощадбанки у малих районах і селах закрили, поштові відділення теж на ладан дихають, листоноші 2-3 рази розносять пошту. Жалюгідна ситуація зі школами та дитсадками. Знову ж таки, перереєстрація документів: ніколи не було, щоб держава платила. Усе знову лягає на плечі людей. Я також подав заяву про недопущення високих тарифів на комунальні послуги, не знаю, чи підтримають. У нас узагалі 24 роки постійно проводять реформи, але результату від них для людей немає. Лише раз, за часів Леоніда Брежнєва, була найбільша стабільність і найкращий рівень життя людей.

Олександр Масенко і Надія Кучер

– Попри бурхливу хвилю ленінопаду, минулого року в Гребінці відновили один із пам’ятників Леніну. Крім того, Полтавщина зібрала 10 тисяч гривень на відновлення пам’ятника Леніну в Києві.

– Кошти на окремому рахунку. Загалом потрібні мільйони гривень на відновлення. Не поспішаємо це робити, бо затрати будуть великі, а його можуть завтра зруйнувати. Тому відновлювати зараз було б нерозумно. Так само і в Полтаві, де також пам’ятник зруйновано. Але є такі райцентри, де вони досі збереглися. Ми пішли на те, аби деякі пам’ятники тимчасово цивілізовано демонтували. Якби ситуація стабілізувалася і була б більш демократичною, то відновлювали б, а поки що важко сказати. Вважаю, потрібно проводити або референдум, або опитування, щоб люди самі визначилися, чи потрібні пам’ятники. Про повалення мушу зазначити, що зроблено це було незаконно, а варварським шляхом. Одна зі складових причин того, що зараз маємо на Сході, – оці масові повалення пам’ятників.

– Ви були свого часу народним депутатом трьох скликань. Що зробили за цей час для Полтавщини?

– Проходив за мажоритарним округом. Спочатку це був Оржицький, потім – Лубенський. Роль депутата полягає у тому, щоб приймати або ініціювати ухвалення законів, які б покращували життя громадян. За роки мого депутатства (1994, 1998, 2002 роки – прим. авт.) жодного разу не було більшості комуністів у Верховній Раді. Більшість була проти нас, і проштовхнути якийсь закон було просто неможливо. Все ж дещо вдалося зробити. Підтримали нашу ініціативу про накладення мораторію на підвищення цін і тарифів на той час; на продаж земель сільськогосподарських призначень; ліквідацію на селі шкіл і медзакладів. Звичайно, що закони були чинні певний період. Ще один закон, ініційований мною, але тоді він не отримав більшості голосів – про скасування мита за оформлення спадщини від батьків до дітей. Щоправда, потім його все-таки прийняли.

– Знаю, коли Ви були нардепом, безкоштовно возили передачі студентам із Оржиці.

– Так, повен багажник був завантажений. І не лише «передачки», а й підвозив безкоштовно. Усі знали, що у вихідні я приїжджаю додому, то телефон обривався: кому туди треба, тому туди. На той час ще не мав квартири у Києві, проживав у готелі «Москва», зараз він називається «Україна». Хто чекав на гостинці від батьків біля готелю, хтось біля станцій метро, знали приблизний маршрут, як я їхав, і виглядали. Мобільного зв’язку тоді ще не було, то доводилося студентам виходити заздалегідь, чекати мене. Краще ж вони мене чекатимуть, аніж я їх.

До теми: Рада заборонила пропаганду комунізму: думка головного комуніста Полтавщини (ВІДЕО)

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter