Волонтер Олександр із Полтави: «Моя хата скраю, я нічого не знаю – це не про українців»

Новини
Ольга Правденко30 липня 2014 о 18:292499 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Волонтер Олександр із Полтави: «Моя хата скраю, я нічого не знаю – це не про українців»
Волонтерська допомога нині чи не найважливіша в нашій державі. Адже на пожертвуваннях простих українців тримаються і армія, і переселенці зі Сходу, і ті люди, які повернулися до рідних домівок після кількох місяців бомбардування.

Волонтер Олександр із Полтави: «Моя хата скраю, я нічого не знаю – це не про українців»

Частіше ЗМІ пишуть про вже зібрану волонтерами допомогу, яку передають у зону АТО чи біженцям. І набагато рідше – про історії самих людей, які відгукнулися в цей складний для нас час.

Пропонуємо вам розповідь 28-річного полтавця Олександра, який одним із перших почав допомагати нашій армії. Про себе він розказувати не захотів, говорить, що він – лише крапля у морі волонтерів.

Без жодних авторських слів та запитань, лише розповідь людини, котрій не байдужа країна.

60 банок чорнично-ожинового варення для солдатів

У середині весни мені подзвонив друг і повідомив, що він перебуває на одному з блокпостів Полтавської області й намагається розпитати бійців, чим їм можна допомогти. Солдати довго говорили, що всім забезпечені, адже у квітні волонтерський рух ще не був таким потужним. Зрештою, здалися. Друг приїхав до мене і розповів, що хлопцям, які захищають нашу країну, не вистачає багатьох речей, починаючи від шкарпеток та футболок і закінчуючи білизною. Тоді ми й вирішили з ним купити найнеобхідніші речі захисникам. Придбали штук 40 футболок різного розміру, каву, інші необхідні продукти та повезли їх солдатам.

Через деякий час я поїхав до Києва, де ще закупив для бійців футболки й батарейки. Проте виявилося, що цього блокпосту вже немає, його зняли. Але я дізнався, що натомість блокпост відкрили в іншому районі, туди й повіз покупки. Коли приїхав туди, то спочатку солдати мене попросили відкрити авто для перевірки. Після того, як переконалися, що нічого страшного і небезпечного не везу, я повідомив їм, що маю для них подарунок. Вони були дуже раді, мені здалося, що військовим приємно, що про них думають і вони не без підтримки населення.

Загалом привозив допомогу хлопцям на блокпости чотири рази. Намагався, щоб речі були різноманітні. Тому, приміром, під час одного з візитів привіз їм 60 банок варення з чорниці та ожини, яке мені на замовлення консервували в Закарпатті.

«У цьому морі волонтерів я просто невелика крапля»

Через деякий час знайомі мені розповіли, що полтавська група «Переселенці SOS» шукає водія-волонтера, бажано з мікроавтобусом. Я їм подзвонив і запропонував допомогу, виявилося, їм потрібен мікроавтобус, щоб час від часу возити переселенців та психологів-волонтерів із Полтави. Це висококваліфіковані фахівці, які не шкодують часу і сил для того, щоб безкоштовно допомогти маленьким переселенцям зі Сходу.

Вперше ми поїхали в місто на березі Кременчуцького водосховища у табір для дітей, які тимчасово виїхали з зони бойових дій. Коли я спілкувався із психологами та іншими волонтерами, зрозумів, що прислів’я «Моя хата скраю, я нічого не знаю» – це низькопробний штамп пропаганди, який не можна застосувати до українців.

Волонтер Олександр із Полтави: «Моя хата скраю, я нічого не знаю – це не про українців»Олександр з командою психологів

Кілька разів мені довелося перевозити в інші райони області переселенців. Переважно це жінки і діти. Лише одного разу я перевозив подружжя, якому близько 50-60 років. В одного з переселенців я запитав, як він думає, хто стріляє в Луганську в мирних мешканців? Почув таку відповідь:

– Відкрито ніхто про це не говорить. Навіть сусіди цього не обговорюють, бо існує ризик натрапити на прихильника терористів і створити самому собі дуже серйозні проблеми.

Одна жінка при мені дзвонила своїм родичам у Луганськ. Вона старалася навіть не розповідати про те, що її тут добре зустріли, бо підозрює, що на тому боці можуть слухати мобільні розмови абонентів.

Я цікавився в них і про те, що вони думають з приводу ситуації, яка відбувається на Сході. Їхня відповідь повністю мене переконала в тому, що люди зі Сходу – за цілісність України і навіть не думають про якісь від’єднання.

Одні з переселенців для того, щоб покинути зону бойових дій, добиралися до найближчої залізничної станції пішки півтори доби через ліс. І це при тому, що чоловік, якому близько 60 років, ходить із палицею, а жінці прикладом автомата вибили плече.

У цьому морі волонтерів я просто невелика крапля і той об’єм робіт, який виконую, не можна навіть порівнювати з допомогою інших людей. Волонтерська робота – це один із наріжних каменів, на якому наразі стоїть наша армія. Для мене велика честь допомагати армії та країні.

Читайте також: волонтери допомагатимуть родинам загиблих військових.

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter