Нові імена полтавських вулиць – вулиця гетьмана Сагайдачного

Нові імена Полтавських вулиць
Ольга Правденко17 липня 2016 о 10:011679 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Нові імена полтавських вулиць – вулиця гетьмана Сагайдачного
«Коло» розпочинає проект «Нові імена полтавських вулиць», мета якого – розповісти про людей, на честь котрих названі вулиці та провулки, на яких ми живемо.

Нові імена полтавських вулиць – вулиця гетьмана СагайдачногоГетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Фото з сайту retrobazar.com

У рамках виконання закону про декомунізацію в Полтаві перейменували 111 вулиць. Більшості з них присвоїли імена видатних особистостей, чий шлях пов’язаний із Полтавщиною, героїв, які загинули за Україну в неоголошеній російсько-українській війні, людей, які прославили нашу Вітчизну навіки. «Коло» розпочинає проект «Нові імена полтавських вулиць», мета якого – розповісти про людей, на честь котрих названі вулиці та провулки, на яких ми живемо.

Вулиця Фурманова перейменована на честь легендарного полководця, гетьмана реєстрового козацтва, кошового отамана Запорозької Січі Петра Конашевича-Сагайдачного. Шість років гетьманування Сагайдачного (з 1616 до 1622 року) стали цілою епохою в історії українського козацтва. Безперечно, це був найвідоміший та найславетніший гетьман до часів Богдана Хмельницького. Про його неймовірну популярність серед козаків, славу у походах, прагнення зробити Україну-Русь рівноправною з Річчю Посполитою свідчать складені на його честь пісні, які співають і досі, вірші та спогади очевидців.

Петро Конашевич народився у селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у православній родині, що належала до дрібної шляхти. Точна дата народження не відома, історики говорять про 1550-1582 роки. Втім 2010 року на державному рівні відзначали 440-річчя з дня народження гетьмана Петра Сагайдачного. На підставі збереженого поминального запису роду Сагайдачного історики припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом, по смерті якого мати прийняла чернечий постриг («інокиня Мокрина»).

Читайте також: Полтавська Мазепіана – історична пам’ять як поле битви

Навчався майбутній гетьман в Острозькій школі на Волині, що в той час переживала період розквіту.

Наприкінці XVI сторіччя, очевидно, в другій половині 1598 року, Конашевич приєднався до Війська Запорозького. Із «Віршів» Касіяна Саковича відомо, що Конашевич тривалий час перебував серед запорожців, здобуваючи своєю відвагою та розумом авторитет. Саме на Запорожжі Конашевича як вправного лучника починають називати «Сагайдачним».

Незважаючи на своє перебування у Війську Запорозькому, Сагайдачний одружився зі шляхтянкою Анастасією Повченською. У вільний від військових справ час сім’я Конашевичів-Сагайдачних проживала у Києві, на Подолі. Мали сина Лукаша, який навчався у Замойській академії.

Реформатор козацького війська та непереможний полководець

На Запоріжжі у цій «школі життя» Сагайдачний швидко здобув високий авторитет: став обозним, керував всією артилерією Січі, згодом очолив січове товариство – його обрали кошовим отаманом, а потім – гетьманом Війська Запорозького.

Розташована на межі християнського і мусульманського світів Січ стала природним заслоном проти татарських і турецьких набігів. Сагайдачний же почав не лише захищатися, а й організовувати походи на Крим і Туреччину.

Петро Конашевич-Сагайдачний реформував козацьке військо, на базі окремих загонів організував регулярне військо з суворою дисципліною, розробив стратегію та тактику антитурецької боротьби.

Морські походи під началом Сагайдачного, коли козацькі чайки з’являлися раптово біля стін Стамбула та «скурювали мушкетним димом столицю турецького султана», – як писав сучасник, викликали справжній жах у ворога. І що найважливіше – козацький десант звільняв православних полонених.

Успішні морські походи 1616-1618 років на чолі з Сагайдачним стали прикладом сучасного військового мистецтва. Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи битву запорожців на чайках із турецьким флотом, стверджував: що «на всій землі немає людей сміливіших, котрі б менше турбувалися про своє життя, менше за все боялися смерті».

Із запорозької січової гавані виходило іноді понад 300 «чайок», в яких розміщувалося до 20 тисяч козаків. Добою героїчних походів назвали історики ці морські козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним.

Читайте також: Князь Ієремія Вишневецький – патріот своєї землі, меценат та ворог Богдана Хмельницького

Нові імена полтавських вулиць – вулиця гетьмана СагайдачногоПоштова марка випущена на честь Сагайдачного

Відомий італійський мандрівник П’єтро де ла Валле повідомляв у травні 1618 року: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати».

Похід на Москву та перемога в Хотинській війні

Влітку – восени 1618 року українські козаки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним узяли участь у спробі завоювання Річчю Посполитою Московського царства. Під час цього походу, як свідчив сучасник, багато «московських міст, замків та поселень здобуті, спалені, висічені Сагайдачним», зокрема Рильськ, Курськ та Лівни. Також 20 липня козаками після багатьох штурмів було здобуто місто Єлець, а потім декілька інших російських містечок. 6 жовтня українські полки підійшли до села Котел неподалік Донського монастиря, що поблизу Москви. Українсько-польське та московське війська вишикувалися одне проти одного й до герцю стали їхні командувачі.

Тоді гетьман Конашевич-Сагайдачний зійшовся сам на сам з царським воєводою Бутурліним і переміг його – спочатку вибив із його рук списа, потім вдарив його перначем по голові так, що той упав із коня. Після того як московити відійшли, військо Сагайдачного підступило до мурів Москви й почало готуватися до штурму в районі Арбатських воріт. При цьому ворота готувалися підірвати козацькі саперні майстри. У ніч із 10 на 11 жовтня відбувся штурм Арбатських воріт. Однак унаслідок прорахунків головного командувача армії Речі Посполитої здобути Москву так і не вдалося, й козаки повернулися додому.

Однією з найяскравіших сторінок біографії Петра Конашевича-Сагайдачного стала участь у знаменитій Хотинській війні 1621 року, коли об’єднане польсько-литовсько-українське військо перемогло багатотисячну армію Османської імперії. Сагайдачний безпосередньо брав участь у бойових діях, незважаючи на поранення напередодні отруйною татарською стрілою.

Без перебільшення, перемога під Хотином врятувала Польщу та Україну від турецького поневолення, а Сагайдачний відіграв у цьому головну роль. Вірменський хроніст Авксент писав із цього приводу: «Якби не козаки, польське військо було б розбите за 3-4 дні. Перемогу здобуто лише завдяки Богові й запорозьким козакам».

Петро Сагайдачний як полководець здобував перемоги нестандартними на той час рішеннями. Суть його оборони полягала у використанні тактики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, до речі, випробувану в багатьох успішних морських походах.

Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту.

Захисник руського народу та поборник православ’я

Гетьман Сагайдачним був умілим політиком. «Політик великий і справний», як називали його сучасники, не йшов на відкриту політичну конфронтацію з Річчю Посполитою, а використовував дипломатію для утвердження і проведення своєї лінії. Саме в цей час відбувається активне формування національної української спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами.

У середовищі козацької спільноти завершується формування погляду на себе як на «політичний народ», рівноправний зі шляхтою, котрий виступає виразником і захисником прав та свобод «нашої руської нації». На зміну старій княжій аристократії утверджується нова провідна суспільна еліта – козацька старшина на чолі з Петром Сагайдачним.

Поняття «руський народ» набуває термінологічної конкретності, позначаючи мешканців територій, історично пов’язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби. Утверджується концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої. «Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного», – зазначалось у проханні православної шляхти до сейму 1623 року.

Сагайдачний надав козацькому руху інтелектуальної глибини, міцно пов’язавши його з захистом православ’я, яке після Брестської Унії 1596 року оголосили поза законом. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії. З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства, яке виступало проти Унії.

Петро Петро Конашевич-Сагайдачний помер у квітні 1622 року внаслідок вогнепального поранення руки, яке отримав під час битви під Хотином. Був похований у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря. Напередодні своєї смерті гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний не тільки заповідав частину свого майна на Києво-Братський монастир, але й подарував напрестольний хрест із срібла й золота, оздоблений гірським кришталем, церкві Святого Богоявлення цього монастиря з написом «Року 1622 надав цей хрест раб Божий Петро Конашевич-Сагайдачний, гетьман Війська Запорозького до церкви Святого Богоявлення Господня в дім братський на відпущення гріхів своїх».

1935 року церкву знищили й відомості про це поховання остаточно втрачено.

До теми: Хто такі сердюки та як виникло прізвище

Підготувала Ольга Правденко за матеріалами сайтів uk.wikipedia.org, litopys.com.ua, haidamaka.org.ua та istpravda.com.ua

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter