Засновник call-центру для бійців АТО: «Є ще один вид посттравматики – посттравматика радянcької людини»

Інтерв'ю
2 січня 2016 о 11:152468 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Засновник call-центру для бійців АТО: «Є ще один вид посттравматики – посттравматика радянcької людини»
Чотири місяці у Полтаві працює call-центр емоційної допомоги бійцям АТО.

Засновник call-центру для бійців АТО: «Є ще один вид посттравматики – посттравматика радянcької людини»

Литовець Волдімарас Ажубаліс – засновник благодійного фонду «Унія 1219» та автор проекту створення в Полтаві call-центру емоційної допомоги для бійців АТО – «АТОЛ». В ефірі програми «Місто.Ранок» Волдіс розповів про реабілітацію українських бійців в Литві, роботу лінії емоційної допомоги та попросив українців не думати про себе, як про другосортний народ.

Це крапля в морі, якщо за рік ми можемо відправити на реабілітацію 50-70 бійців

– Ви були автором проекту створення в Полтаві call-центру емоційної допомоги «АТОЛ». Розкажіть, будь ласка, чому взагалі виникла така ідея?

– Поштовхом для створення закладу, який би надавав допомогу такого характеру, стала Іловайська трагедія. Тоді і солдати АТО, і їх сім’ї, і навіть велика частина патріотичної України нарешті відчули, що війна – це серйозно. Що є багато смертей, багато стресових ситуацій. Далі були Дебальцеве, «Республіка міст», як ми її називаємо, Донецький аеропорт. І раз саме тоді почала діяти програма реабілітації українських військових від Міністерства охорони краю Литви. Голова нашого фонду «Унія 1219» Фелікс Кутка, який є людиною відкритої душі, золотою людиною, звернувся до Міністерства, щоб дізнатися про порядок проведення такої реабілітації. І ми також включилися до цього процесу, почали напряму спілкуватися з військовими, яких готували до відправки в Литву.

Були історії, які вражали. Так, до нас потрапив офіцер батальйону «Миротворець», який виходив з «Іловайського котла», виносячи свого мертвого друга. Він сам був поранений і бачив, що його друг вже мертвий, але сказав: «Це мій друг дитинства, і я маю повернути його матері, щоб вона гідно його поховала». Але також були і помилки: двох хлопців ми не змогли відправити в Литву через сімейні обставини. Один з них був зі Львова, інший – з Київської області. Коли були куплені квитки, коли місця були зайняті, а документи перевірені, вони телефонують і кажуть, що не хочуть руйнувати сім’ї. Тому що дружини не відпускають їх.

– Тобто вони не захотіли знову розлучатися, після того, як довго не бачились і чоловіки були в зоні АТО?

– З самого початку нам були незрозумілі причини. Ми думали: «Ну, дружина ж має розуміти, що людині це допоможе, що людина має заспокоїтись». Але все ж потім ми усвідомили, що посттравматика вже стосується і сімей.

– Допомогу, яку мали там отримати бійці, – це була якась фізіологічна підтримка чи все ж таки моральна?

– Ми відправляємо бійців на реабілітацію в Литву і зараз. Є також програма на 2016 рік. Всі хлопці без виключення отримують і фізіотерапевтичну, і психологічну допомогу. Але найголовніше – вони відволікаються від своїх думок. Там вони мають дуже щільно розпланований порядок дня, щоб не було часу думати і згадувати. Вони виставляють на «Facebook» фотографії того, як все проходить. І я завжди їх прошу: «Давайте, хлопці, розкажіть побільше як реабілітація має проходити насправді».

– Щось подібне Ви вирішили створити у Полтаві? Тому що, звичайно, неможливо відвезти всіх до Литви і допомогти десяткам і навіть сотням бійців, які постраждали.

– Ви, в принципі, самі і відповіли на це питання. Звичайно, є обмежені можливості возити бійців в Литву, або Латвію, Великобританію, якщо навіть буде така можливість. Тому що тільки в Полтавську область вже повернулося близько 4000 демобілізованих хлопців, яким потрібна допомога. А навесні повернеться ще близько 3900 бійців. Це крапля в морі, якщо за рік ми можемо відправити на реабілітацію 50-70 бійців. Можливості військового центру реабілітації Литви дозволяють саме скільки. І, зрозуміло, що потрібно щось створювати в Україні.

Засновник call-центру для бійців АТО: «Є ще один вид посттравматики – посттравматика радянcької людини»Волдіс Ажубаліс (праворуч)

Радянська схема реабілітації навіть після війни в Афганістані вже була не дуже ефективною

– Чому Ви вирішили створити саме call-центр?

– Call-центр – це просто перший етап всієї тієї системи реабілітації, яку ми розпланували.

– Тобто це все ще початок?

– Звичайно. Я називаю це однією колодкою «LEGO». І вона, напевне, є найпростішою. Тому що дуже важко створити українську систему реабілітації, яка буде стосуватися не лише психологічної реабілітації, але і фізіологічної і навіть соціальної. Наша мета – не просто привезти сюди якусь литовську, американську чи ізраїльську технологію і використовувати її.

Ми приїхали в Україну, відвідали 7 міст – зустрічалися з людьми. Мені дуже приємно, що і переселенці, і хлопці, які воювали в АТО, сиділи в одних залах. У різних кінцях, але між ними не відчувалося конфлікту. Цим літом вже був рік їх спільної роботи і акліматизація проходить нормально.

– Як створювався call-центр? Чи були, можливо, якісь труднощі?

– Спочатку ми не могли знайти систему реабілітації, яку можна прив’язати до нашої роботи. Це не секрет, що в Україні до цього часу залишились схеми з радянського часу. Особливо це стосується керівництва державою. А зараз вони взагалі не діють. Радянська схема реабілітації навіть після війни в Афганістані вже була не дуже ефективною. І всі це визнають. Навіть ті, хто її виконував.

Зараз в Україні не знайти нову схему, а притягнути хлопців з АТО до схем чорнобильців або афганців – це веде в нікуди. Тут зовсім інша війна. Тут хлопці були добровольцями, потім набирали тих, хто віддавав борг Батьківщині, але все одно вони розуміли, що вони борються за свою країну, за свої сім’ї, за своїх дітей, за свою землю. Афганістан і навіть В’єтнам, на який ми постійно натикаємось: «Ось, подивіться, як американці красиво зробили систему реабілітації» – це зовсім інша справа. Можливо, для афганців підходить в’єтнамська система. Там також була місія в іншій країні. Ось зараз в Сирії іде місія. І навіть якщо Литва приймає участь у місіях НАТО – це все не дуже підходить.

– Тобто, немає якоїсь уніфікованої системи допомоги бійцям? Різні війни – відповідно різна допомога?

– Така війна, яка зараз ведеться з агресором Росією, її не можна ні з чим порівняти. Нічого подібного не було, і це визнає весь світ. Але дуже добре, що ми знаходимо тут людей, які хочуть щось робити для України. І я радий, що їх багато.

– Я знаю, що є приємні моменти, які ви хочете відзначити. Під час створення call-центру, те що було, можливо, неочікуваним, але приємним.

– Дуже погано, що українці ведуться на думку, наче вони другосортний народ. Я думаю, що її запускає Кремль: «Українці нічого не можуть, це країна яка не сформувалася». І українці починають в собі відчувати якийсь комплекс: «Ось, ми поїдемо в Європу, як на нас там будуть дивитися, як себе там поводити». І це неправильно.

Ви – люди з відкритою душею, ви дуже відверті. І ось, коли ми збирали людей для call-центру, щоб їх навчати, як волонтерів, сформувався дуже душевний колектив. Литовці, які приїздили: і експерти, і вчителі, вони досі пам’ятають і кажуть, що в них в житті не було такого приємного колективу. Ви дуже гарні. Ніколи не ставте себе нижче за інший народ.

– Справляються волонтери? Зараз у тій кількості, що вони працюють.

– Справляються, але зараз пішли більш важкі дзвінки. Можливо, тому що військова посттравматика стає більш тяжкою.

В основному, ми працюємо з бійцями, які вже повернулися

– Поясніть будь ласка, з якими проблемами і хто звертається частіше?

– Спочатку більше всього зверталися з сімейними проблемами. Чоловік хоче їхати на реабілітацію, а дружина не відпускає. Чоловік повернувся іншим. Чоловік так само жаліється на дружину, що там він був герой, а приїхав його тут принижують: «Який ти герой? Давай вбий гвіздок». А зараз починаються питання, які стосуються нічних жахів. Також найважливіше – втрата близької людини. Це буває як на фронті, так і в сім’ї. Волонтери повністю навчені по цим темам. По методиці у нас також була включена посттравматика. Тобто методика в нас адаптована до України і я називаю її українською. Ми готові і надалі розбиратися з цими темами і працювати з ними.

В основному, ми працюємо з бійцями, які вже повернулися. Тому що система психологічної допомоги в армії, навіть якщо подивитися на американський або ізраїльський варіанти, які працюють зараз, настільки складна і багатовимірна, що ми розуміємо: як цивільні люди не впораємося з цим. Це вже сфера керівництва армією.

– Тобто є психологи, які допомагають на фронті, а Ви надаєте допомогу тим, хто повернувся. Але ж потрібна підтримка ще й уряду і влади. Я так розумію, що принаймні телефонна лінія, приміщення, якісь кошти, це все в будь-якому випадку необхідно.

– І приміщення, і телефонні дзвінки сплачуються чисто з коштів мецената та з наших власних коштів. Але під час пілотного проекту, який тривав до 2 листопада, ми підключили також кошти міжнародного «Orange Project» – через Міністерство закордонних справ Литви нам виділили гроші. В принципі, можна сказати, що ми працюємо без жодної копійки від влади.

Але звичайно з владою потрібно співпрацювати, потрібно шукати шляхи підходу, спільної розмови. Якщо сказати коротко: ми з владою підписали такі собі Мінські домовленості.

– Хотілося б почути про розвиток, що ми побачимо далі? Бо, як Ви сказали, call-центр – це лише початок.

– Щоб іти далі нам потрібно знати, як це робити, як розвиватися. Бо ми не можемо допомогти, доки не поспілкувалися з людьми, не дізналися їх потреб. Не потрібно зверху спускати цю команду: «Ось, хлопці, ми вам допомагаємо ось так і так».

Зараз в Литві на університетському рівні працює школа посттравматиків. Взагалі, там дуже сильні психологи-травматики. На жаль, в Україні такої спеціальності досі немає. І студенти не можуть навчитися цьому. А час іде. І на це потрібен не один рік. Необхідно було починати ще вчора. Так от, з Литви приїде команда професорів, з якими ми будемо глибше розбиратися, яка потрібна допомога – соціальна, психологічна.

– Тобто зараз всі дзвінки, які надходять на гарячу лінію «АТОЛ», Ви їх класифікуєте, потім робите статистику з приводу яких питань дзвонять?

– Це обов’язково. Розумієте, як не дивно, в Литві спеціалісти-посттравматики почали з’являтися ще в 1992 році, коли не було війни. Я почав цікавитись їх роботою, їх діяльністю, за що ці люди отримали статус професорів і стали визнаними в усій Європі. І зрозумів дуже цікаву річ. Вони не винайшли нічого нового, вони просто знайшли, що є ще один вид посттравматики – посттравматика радянської людини. І в Україні те саме. Це велика проблема. Тому що посттравматика радянської людини найбільше проявляється до виборів і під час виборів. А між виборами на першому місці буде посттравматика хлопців, які повернуться з АТО. А зіткнення двох посттравматичних синдромів – це дуже небезпечно. Треба швидше це зрозуміти і попередити наслідки.

Довідка: Учасники АТО, члени їхніх сімей, волонтери та внутрішні переселенці з міст, постраждалих внаслідок бойових дій на Донбасі можуть отримати емоційну допомогу в телефонному режимі за безкоштовним номером 0-800-20-30-20.

Розмову провела Альона Вязнікова, телестудія «Місто»

Над текстом працював Денис Старостін, прес-служба call-центру «АТОЛ»