Василь Шкляр: Людина, в якої в одній руці автомат, а в іншій книга – непереможна

Інтерв'ю
Олег Апостолов22 лютого 2015 о 08:301822 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Василь Шкляр: Людина, в якої в одній руці автомат, а в іншій книга – непереможна
«Коло» поспілкувалося із письменником про його нову книгу, війну на Сході, «мовне питання» та екранізацію «Чорного Ворона».

Василь Шкляр: Людина, в якої в одній руці автомат, а в іншій книга – непереможна"Коло" поспілкувалося із Василем Шкляром. Фото О. Апостолова

17 лютого відомий український письменник Василь Шкляр презентував у Полтаві свій роман «Маруся». Захід відбувся у Полтавському національному педагогічному університеті.

Пан Василь – член Національної спілки письменників України, лауреат «Коронації слова» та престижної Шевченківської премії, яку, однак, відмовився отримувати від представників режиму Януковича. Його книги видаються десятитисячними тиражами, а самого письменника охрестили «батьком українського бестселлера».

Василь Шкляр зазначив, що дуже зворушений такою увагою й теплотою, яку отримав від полтавців, й додав: найкращою премією вважає прихильність читачів і те, що його романи мають великий попит та є лідерами усіх рейтингів продажу в Україні.

- Це для мене найвища нагорода, тому що понад усе я ставлю інтерес свого читача. Я його дуже люблю і він мені платить тим самим, – додав письменник.

- Ким була героїня Вашого роману та чому Ви вирішили написати саме про неї?

- Колись мене питали: чи будеш ти після «Чорного Ворона» писати історичні романи? Я відповідав: ні, я серіалів не пишу; я висповідався сповна про те, що мені боліло і тішило – у минулому на моїй батьківщині, у Холодному Яру. Але випливла із нашої непамяті така постать, як Маруся. Я побував у селі Горбулів на Житомирщині і почув дивовижну історію. У 1937 році стара жінка, яка ходила тільки в чорному, ні з ким не спілкувалася… Вона була німа. А оніміла вона у 1920-му році. Явдоха Соколовська раптом попросила, щоб привели їй священика для сповіді. Вона заговорила – через 17 років. Чому Явдоха оніміла? Було в неї чотири сини, три з них – отамани: Олекса, Василь і Дмитро. Всі вони загинули в один рік, а наприкінці 1919 року пропала її донька, Саша Соколовська, 17-річна гімназистка, відома у краї як отаманша Маруся. А у 1920 році їхній батько, дяк Тимофій Соколовський, ще воював, хоч був у літах та мав 67 років. І одного разу він навідався з лісу додому та вночі вдерлося двоє головорізів й зарубали його на очах у дружини, після чого вона й оніміла…

Маруся належить до небагатьох отаманів, чия смерть ніде не зафіксована. Для чекістів був обовязок – якщо вбито отамана, обовязково поглумитися з його тіла, повозити по навколишніх селах для постраху, сфотографувати, зафіксувати. Ми маємо такі свідчення про багатьох. Про Марусю – немає. Бачили три її могили… А якщо в однієї людини є три могили, то це наводить на думку, чи вона взагалі помирала. Її рідні по жіночій лінії всі ворожили. Як не ворожили – і каже мені її внучка по братові Ліза Соколовська, яка нині живе у Горбулеві: «Ні, Маруся лишилася жива, вона втекла за кордон». Гасло «Герої не вмирають» народилося не сьогодні. Українці ніколи не хотіли вірити у смерть своїх героїв і творили про них легенди.

Я не буду розповідати про бойовий шлях Марусі – ви й самі прочитаєте, а дехто вже й прочитав. Мене часто запитують, як це дитя могло очолити тисячний загін? У народі ширилися чутки, що мовляв, відьма, відунка. А я скажу так: єдина таємниця цієї душі була в безмежній любові до України. Маруся належала до «нових» українців – так само, як і отамани Зелений, Чорний Ворон, Ангел. І такий новий українець народився і сьогодні. Мене часто запитували, чи є такі люди, як Чорний Ворон сьогодні серед українців? Я казав, немає, тому що нас винищили і витоптали на генетичному рівні. Але стривайте: уже народилося покоління за незалежності. Воно підросте і скаже своє слово. Я відчував народження цього нового українця не у Львові, Івано-Франківську чи Коломиї, а коли побачив молодих хлопців у Кривому Розі. Під час презентації «Чорного Ворона», вони підійшли до мене й сказали: «Пане Василю, скажіть, де вмерти за Україну?». Я відповів «Хлопці, ви вмирайте від кохання, про що ви говорите?». Хто тоді міг подумати, що станеться з нами далі. Потім саме цих хлопців я зустрів на Майдані, а згодом вони пішли воювати до полку «Азов». Я їздив туди до них і побачив юнаків, у яких найбільша радість – це радість боротьби. Один із них, вояк із позивним «Гризло» казав мені: «Для мене найбільше свято, це коли я йду в бій». Хлопці з «Азову» зустріли мене із чорним холодноярським прапором «Воля України або смерть».

Зараз на Сході добровольцями воюють високоосвічені, талановиті хлопці. Він сидить на блокпосту: тут автомат, а тут – книжка. Не може відірватися від читання, дивиться і туди, і туди. Людина, в якої в одній руці автомат, а в іншій книжка – непереможна.

- Чи є у вас задум написати про сьогоднішніх героїв?

-Я не «борзописець» і по свіжих слідах не пишу. Сьогодні потрібно писати документальні речі – зафіксувати кожне імя, кожний вчинок і чин, щоб ми нічого не забули. ХХІ століття, а в нас вже тисячі людей пропалих без вісти. Мине час, це все переосмислиться і зявляться прекрасні художні твори і кінофільми. Але я не поспішаю писати про сьогоднішній день. Якщо чесно, мені після тих трагічних днів Майдану не пишеться.

- Звідки Ви черпаєте ту багату лексику, якою насичені Ваші твори?

- Я дуже люблю мову і вважаю, що якщо у якомусь творі є міра таланту – то все йде від мови. Одну й ту саму історію можуть розповісти дві людини і обидві розповіді будуть грамотні, але ви нікому не поясните, чому одне ви читаєте з розкритим ротом, а до іншого байдужі. Я був хворий мовою. Я її настільки любив, що вона мені завжди платила тим самим і виручала. Колись в радянські часи ми з братом побилися у ресторані, на 8 березня. І там сиділи депутати, ще совєтські. Депутати нас розбороняли і ми їм теж трохи всипали. Приїхала міліція й забрала мене, а брату вдалося втекти. Тоді був такий закон, що за «злісне хуліганство» давали термін відразу – до трьох років. І один чоловік у камері мені каже: «Якщо будуть висувати звинувачення, то ти погоджуйся, бо набавлять ще». Потім суддя зачитує «… вы обвиняетесь в том, что затеяли драку… при этом выражаясь матом… Признаете себя виновным?». Я напружився, зібрав усі сили й кажу: «Ваше звинувачення звучить абсурдно, тому що я розмовляю лише українською мовою, а в українській мові мату взагалі не існує». Пішли вони на нараду й вирішили перенести суд на кілька днів та запросити свідків, які «підтвердять» те, що я нібито висловлювався матом, й мене відпустили додому до наступного засідання. Тоді я працював у журналі «Ранок», а наш редактор, Олег Хоменко, чомусь дружив більше з міліціонерами, ніж з письменниками. Він за півгодини зібрав цілий штаб, зійшлися пяні полковники із червоними пиками. Я розповів свою історію і один з них, начальник карного розшуку, каже: «Олег, что ты меня позвал? Если б он на «мокрое» дело пошел, тогда б меня и вызывал. Это ж чепуха». І мою справу замяли. Так мене врятувала українська мова.

- Що, на Вашу думку, спричинило агресію сусідньої держави?

- Треба розуміти, що в агресії винен не Путін. Він же не поводир нації, він підіграє нації. У нас, до речі, жоден президент не прийшов і не сказав, як Черчилль «Я вам обіцяю піт і кров, кров і піт – 10 років. Але потім ви станете заможною нацією».

Хто проти нас воює? «Русский мир». Що є основою, на яких китах він тримається? Перше – російська мова, друге – російська церква. Як цінності у наших можновладців? – це російська мова і російська церква. Російської мови у чистому вигляді не існує і не існувало. Вона так і не сформувалося, а кращі їхні письменники іноземного походження потім створили цю мову і довели її до досконалості. А зараз вона занепадає. Ще у 80-х роках російські письменники казали мені «Хорошо вам, хохлам, вы хоть язык свой сохранили. А мы свой давно потеряли».

- Ви переклали українською Гоголевого «Тараса Бульбу». Як виникла така ідея?

- Гоголь видав «Тараса Бульбу» у 1836 році. Нормальна, окрім того, що написана російською, повість. Не було там ані «умираем за русскую землю», ані взагалі слів «русский» та інших дурниць. Гоголь – наш великий письменник, ваш великий українець. Але треба зізнатися, що він був, кажучи сучасною мовою, грантоїдом. На гроші царя казав «я діамант у короні імператора». Коли в ті часи прочитали повість, то цензура почала тиснути на Гоголя й сказали «надо усилить общерусский идейный смысл». Бідний Гоголь трохи повпирався, а потім знов отримав грант і у 1842 році виходить «Тарас Бульба» з усіма тими дурницями. А найбільший апофеоз ідіотизму – в останньому абзаці: головний герой горить у багатті й кричить «уже чуют дальние и ближние народы: подымается из русской земли свой царь и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему». Це те, що вони і сьогодні беруть на озброєння. Памятаю, коли Ступка знімався у російській екранізації цього твору, ми з ним тоді у Москві зустрілися і я спитав, чи будуть ці слова. А він: «Заради них і кіно знімається. Звісно, будуть». Я узяв отой перший варіант справжнього Гоголя і переклав українською мовою. Потім Черномирдін, посол Росії в Україні, написав «какой подлый переводчик, понаписував того, чого Гоголь і не міг писати». І думаєте, хоч один наш критик пискнув, що це не так? Ніхто ані слова. Треба читати те, що йшло від душі, а не під тиском тодішніх царських посіпак.

- Що з екранізацією «Чорного Ворона»?

- Мене питають про це на кожному кроці. «Чорного Ворона», звичайно ж, екранізують, але дайте, щоб прийшла українська влада. Прийшла начебто українська влада, яка «Чорного Ворона», мабуть, боїться більше, ніж Янукович – той же взагалі читати не вмів, йому пояснили, що там «сяке-таке». Всі знають цю історію з Ющенком, який обіцяв проспонсувати, і Гоффманом, котрий нібито збирався екранізувати цей твір. А через три місяці режисер заявив, що не буде знімати «антиросійський, ксенофобський» фільм. Повторив слово в слово те, що казали Табачник, Колесніченко і Бондаренко. Вони на нього вплинули. Це дуже просто робиться – світ тісний.

Читайте також: Сергій Жадан: Проблема нашої країни в тому, що ми мало між собою говорили

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter