Вадим Ямщиков – від футбольного фаната до громадського діяча

Інтерв'ю
Андрій Іванов10 вересня 2015 о 17:233490 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Вадим Ямщиков – від футбольного фаната до громадського діяча
Вадим Ямщиков, один із лідерів полтавських ультрас, донедавна не був публічною особою.

Вадим Ямщиков – від футбольного фаната до громадського діячаФото: Юлії Деркач

Але ситуація в нашій країні іноді складається так, що той, хто в уяві більшості громадян – футбольний хуліган, бере на себе дуже відповідальні функції, причому на волонтерських засадах. Зараз Вадим Ямщиков – громадський діяч, який працює, зокрема, і над тим, щоб увіковічнити пам’ять загиблих бійців АТО з Полтави. На думку Вадима, любов до України виховується саме на фанатських секторах.

– Вадиме, хто ж такі ультрас і як ти до них потрапив?

– Я навчався на історичному факультеті Полтавського національного педагогічного університету разом зі своїми друзями. До речі, багато хто з них потім пішов воювати в АТО. Вони ходили на фанатський сектор. Мені це подобалося, згуртований колектив займався спортом. Ці хлопці завжди були і є патріотами свого міста та своєї держави. Тому мені завжди хотілося приєднатися до них. Взагалі, є два, скажімо так, напрямки фанатського руху. Британський стиль – мінімум візуальної атрибутики. Їх називали «хуліганами». А я завжди полюбляв інший стиль – візуальну підтримку на трибунах – гасла, банери, прапори тощо. Мені подобалося, як уболівали в Італії – атмосферно. Хотілось щось подібне зробити в Полтаві. 2008 року зібралася команда однодумців, мене покликав Антон Грицай. Ми вирішили назвати наше ультрас-угруповання Crew of Golden Eagle – Команда золотого орла, на честь одного з найвидатніших символів нашого міста. Із того часу і вболіваємо за «Ворсклу».

«Потрібно дотримуватися наших правил: не бути п’яним, не курити в секторі та стоячи підтримувати команду»

– Наскільки я знаю, для того, щоб стати активним уболівальником, потрібно просто прийти на сектор…

– Раніше це був більш закритий рух. Тоді було важко потрапити. У нас була обмежена кількість людей і просто так ми нікого не брали. Потрібно було, щоб хтось поручився за тебе. Але після останніх подій у державі ми сталі більш відкритими. Зараз можна навіть квиток купити на 22-й сектор, де перебуває ультрас «Ворскли», і підтримувати команду. Лише слід дотримуватися наших правил: не бути п’яним, не курити на секторі та стоячи підтримувати команду. Якщо ці принципи близькі людині, вона може приходити та вболівати.

«Ультрас не змінилися, змінилося уявлення про них»

Вадим Ямщиков – від футбольного фаната до громадського діячаФото: Юлії Деркач

– Чи пам’ятаєш той момент, коли стереотипне уявлення про футбольних фанатів як про хуліганів було зруйноване?

– Уся проблема в тому, що суспільство не сприймало фанатів, було лише стереотипне уявлення. Зараз усе різко змінилося. Мені навіть не подобається, що вони зараз герої. Ці хлопці були, є і залишаться такими, які вони є. Багато з них захистили свою Батьківщину, це правда: в Одесі, Харкові. У Донецьку не вийшло, адже там були дуже складні умови. Втім, вони захищали учасників проукраїнських мітингів, як могли. Зараз за це їх переслідують, квартири опечатані, вони навіть додому потрапити не можуть. Додам, що на секторі вболівальників намагаються нести у маси здоровий спосіб життя, любов до спорту, своєї команди, свого міста і, як наслідок, своєї країни. І так було завжди. Саме тому під час революції та АТО фанати першими захищали людей та йшли воювати.

– Тобто, якщо я правильно зрозумів, ультрас не змінилися, змінилися обставини в країні?

– Абсолютно правильно. Ось, наприклад, у нас до 2014 року були конфлікти з міліцією. Але потім, коли міліцію прибрали зі стадіонів і її залучили в АТО, фанати перестали бути хуліганами. Цього року, щоправда, було кілька конфліктів під час Кубка України, але там міліція була на стадіоні. Втім, я до кінця не знаю, у чому була суть суперечок.

Щодо маршів, які організовують ультрас, чи є серед них той, що запам’ятався найбільше? Також знаю, що ти брав участь у спільній ході українських та білоруських фанатів, яка відбулася у Львові перед відбірковим матчем двох національних збірних.

– Білоруси сприймаються українцями як братній народ. Скажімо так, що нас ще сильніше поєднала спільна боротьба проти Росії. Років три-чотири тому я їздив до Білорусі на матч. Тоді з тамтешніми фанатами ми взагалі не спілкувалися, не було ні ворожого, ні дружнього ставлення. Вони сприймалися як частина «русского мира». А зараз у Білорусі, особливо серед фанатів, багато людей, у яких є відчуття волі та свободи. Вони не бояться та висміюють систему. Якщо там буде революція, не силова, а психологічна, то ядром її стануть саме фанати та інтелігенція. Що ж до полтавських маршів, то мені більше запам’ятався той, який ми проводили спільно з ультрас «Динамо» та «Шахтаря» перед фіналом Кубка України в Полтаві. Це був дуже чисельний марш. Ми до фанатського перемир’я під час революції мали конфліктні стосунки з «динамівцями», але того дня об’єдналися, щоб показати, що Україна єдина. Крім того, подібні матчі популяризують футбол. Часто за нашим маршем ідуть полтавці, а потім потрапляють до нас на сектор і вболівають разом із нами.

«Почали допомагати фанатам Донецька та воїнам АТО»

Вадим Ямщиков – від футбольного фаната до громадського діячаФото: Юлії Деркач

– Ти став учасником громадської організації «Асоціація учасників та ветеранів АТО Полтавщини». Чому? Так простіше просити чиновників допомагати у твоїх громадських справах? Адже якщо ти прийдеш і скажеш…

– «Привіт, я Вадим», то, напевно, мене відправлять додому (усміхається, – авт.). Отож поясню, чому я став займатися цим. Ми товаришуємо з донецькими ультрас. Коли розпочалися події на Сході, їх, як я казав, почали переслідувати. Вони переїхали в інші області, записалися в лави Збройних сил України. Більшість людей залишилася без нічого, їм потрібно було допомагати. А оскільки ми товаришуємо, то полтавські ультрас і почали допомагати друзям. Ми збирали гроші, зробили магазин фанатської атрибутики, певний відсоток виручених коштів віддавали хлопцям в АТО. Робили аукціони в Інтернеті футболок «Ворскли» тощо. Засновник нашої організації – Віктор Трофименко. Цього бійця АТО поранили і відправили на лікування та реабілітацію в Литву. Він там побачив, як проходить відновлення, тому вирішив заснувати громадську організацію. Віктор продовжує воювати, тому передав мені свої повноваження. Я розвиваю організацію. Коли хлопці приходять з АТО, їм потрібно допомагати юридично, психологічно тощо. Адже, щоби забути війну тому, хто повернувся, насамперед потрібно «вийти» з оформлення всіх документів. Тому громадська організація дала мені можливості розвивати всі ініціативи, є права підпису, таке інше. Я не хочу зупинятися, адже не можна зробити революцію і піти далі займатися власними справами. Потрібно робити зміни. Революція в Україні буде знизу, ми самі змінимо нашу державу, адже влада до цього не готова. Я сам пройшов через те, що держава не готова була до організаційних речей – війна застала її зненацька. Коли загинув під Широкиним мій кращий друг Антон Грицай, мені потрібно налагодити багато нюансів, щоб організувати достойний похорон. Але я тоді просто розумів, що не маю морального права не робити цього. Після похорону з’явилися інші справи, які потрібно було робити, допомагати воїнам. Зрештою, до мене стали звертатися задля консультації батьки загиблих, органи влади. Так вийшло, що я тепер знаю багато нюансів: де хто похований та спілкуюся з батьками загиблих. Наша громадська організація працює над тим, щоб увіковічнити пам’ять бійців АТО. Ми намагаємося поставити всім меморіальні дошки. Вже відкрили Дмитрові Коряку, Антону Грицаю. Є школи та громадські активісти, які самі проявили подібні ініціативи. Є ще кілька меморіальних дошок, з приводу яких міськвиконком має ухвалити рішення, і ми тоді їх встановимо. Також ми займаємося захороненням. 14 воїнів із Полтави загинули в АТО. 10 із них поховані в одному ряду на Боженківському кладовищі, на алеї слави. Один – також тут, але далі троє – на інших кладовищах. Я зібрав батьків загиблих, ми звернулися до влади. І зараз робимо все, щоб місце на алеї слави юридично віддали під захоронення воїнів АТО. Щоб це мало вигляд меморіального комплексу. Ці люди віддали найдорожче – своє життя – за те, щоб ми з вами могли жити. Тому вони мають повне право на поховання з честю. На щастя, зараз чиновники йдуть назустріч у таких питаннях. Якщо ж це прочитають професійні архітектори, то мені було б цікаво попрацювати з ними щодо цього меморіального комплексу. Тож прошу в них допомоги.

«Вдячність матері мого друга Антона Грицая – найкраща нагорода»

– Які ще є напрацювання вашої організації?

– Ми проводили фотовиставку Віталія Запеки, бійця батальйону «Полтава». Він дуже гарний фотограф, у Віталія добре виходять саме світлини облич та очей бійців. Дуже добре відображені емоції людей, які бачили війну. Його фотографії з передової ми виставили біля пам’ятника Миколі Гоголю. У цьому парку часто збирається молодь і випиває. Головна ідея нашого заходу – подивитися в очі захисникам і почати відпочивати достойно.

Прапори на залізничних вокзалах? Знаю, що твоя ідея.

– Коли ми робили графіті-меморіал Небесної сотні у Полтаві, нам допоміг нардеп Юрій Бублик, зробив підсвічування. Ще тоді я звернувся з ініціативою зробити на воротах в наше місто – залізничних вокзалах – високі щогли з прапорами України. Через півроку він покликав мене робити фундамент.

– Я також знаю про турнір на честь Антона Грицая.

– Так, було дуже цікаво. Ми покликали 16 команд, створених із фанатів Полтави, Одеси та Донецька. Також брали участь і команди добровольчого батальйону «Азов». Ігри проводили відразу на двох майданчиках, на тренувальних полях футбольного клубу «Ворскла», в дуже гарних умовах. Мені приємно було, що переможці з полтавської команди Young pride, тобто «Молода гордість» з англійської, залишили кубок Антона Грицая, який вони по праву здобули, матері мого друга – Тетяні Іванівні. Найголовніше для мене, як для одного з організаторів цього турніру, було те, що мама, яка пережила таку втрату, того дня усміхалася. Це, справді, було варто всіх зусиль. Наостанок хочу сказати, що в мене є ще кілька цікавих ідей, проте про них згодом, адже не хочу наврочити.

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter