Михайло Шлафер перетворив дитяче захоплення малюванням на справу всього життя

Інтерв'ю
18 червня 2015 о 14:302091 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Михайло Шлафер перетворив дитяче захоплення малюванням на справу всього життя
Відомому художнику-ілюстратору, карикатуристу, ідейному натхненнику та організатору міжнародного конкурсу карикатури «Карлюка» Михайлу Шлаферу виповнилося 55 років.

Із цієї нагоди «Коло» поспілкувалося з художником, а віднедавна ще й директором дендропарку, щоб дізнатися, що йому допомагає творити та як захоплення малюванням стало професією.

Михайло Шлафер перетворив дитяче захоплення малюванням на справу всього життяМихайло Шлафер. фото gallery.poltava.ua

Наша зустріч із Михайлом Львовичем відбулася у дендропарку, директором якого він є. На превеликий подив, приїхав він на звичайнісінькому авто без «викрутасів», як часто буває в наш час, та одразу повів до ставка, де мешкають його улюбленці – качки, ондатра, а віднедавна ще й лебеді Петро та Наталка.

Приємно вразив Михайло Львович, як людина відкрита та доброзичлива, яка ставиться зі зворушливою любов’ю до природи та справи, яку робить. За три роки на посаді він зробив те, чого не могло добитися все місто роками. Дендропарк став казковим і красивим місцем.

– Михайле Львовичу, пам’ятаєте, якими були Ваші перші малюнки?

– Це були ілюстрації до твору «Золоте теля» Ільфа та Петрова. Це перше, що було таким ось достатньо серйозним.

– Які Ви предмети у школі любили?

– Скажу про ті, які не любив. Чомусь я не любив фізику, електротехніку і все, що з цим пов’язане. Зате подобалися математика, географія, зоологія, а біологія – ні. У зоології цікава була будова тварин, а біологія нас цими законами «Менделя з горохом» діставала.

– А малювання Вам подобалося?

– Ні, в школі малювання, як і спів, було профанацією. Тому що читав їх класний керівник. Я просто в художню школу ходив, там і досі викладають учителі, в яких я вчився. Там прищеплювали інтерес до малювання. Був такий сильний викладацький склад – починаючи від директора і закінчуючи наймолодшим учителем.

Михайло Шлафер перетворив дитяче захоплення малюванням на справу всього життя

Ось у нас уже третій рік у Дендропарку пленер, приходять діти-художники і малюють. По-перше, майстерні роботи. По-друге, ніхто їх із-під палиці не змушує. По-третє, малювання – це вираження своїх емоцій, думок, бачення за допомогою фарб, кольору, лінії, не обов’язково, щоб потім це стало професією. Але вміти виражати думки потрібно – хтось уміє виражати їх кольором, хтось – звуком, хтось – словом чи рухами, жестами. Не кожен робить це професійно, але вміє. Я можу зробити заклик людям, що не треба соромитися своїх думок, боятися. Ви спочатку їх покажіть, виразіть і дайте можливість іншим оцінити.

– Михайле Львовичу, як Ви потім перетворили захоплення на професійну діяльність?

– Я навчався у нашому «будівельному» інституті (нині ПолтНТУ імені Ю. Кондратюка – прим. авт.) і мені подобалося малювати шаржі та карикатури. Потім ходив в інституті в молодіжний театр, де був художником, бутафором, гримером… І оці всі «капусники» театральні в результаті призвели до того, що почав робити гумористичну газету. А далі познайомився з тоді ще собкором «Перця» і начальником відділу тодішнього «Комсомольця Полтавщини» Павлом Стороженком і почав публікуватися в цій газеті. Після цього все й завертілося – друкувався у виданнях, у центральній пресі: «Известия», «Комсомольская правда», але гроші – гонорари за карикатури – принципово витрачав на придбання хороших книг або мистецьких альбомів, або якихось книг по шрифтах, по костюмах театральних. За той час, що малював карикатури, в мене накопичилася гарна бібліотека. А запам’яталося, що я тоді потрапив у Ленінград в Ермітаж, де зміг собі дозволити купити величезну книгу по шрифтах – німецьку, за 16 рублів, це вважалося неймовірно дорого; цілих три карикатури. Книга була важка і велика. Я привіз її з Ленінграда додому. І це було, дійсно, дуже достойною покупкою.

– А на природну тематику у Вас були якісь роботи, присвячені проблемі екології?

– Ось нещодавно знайшов дві старі роботи, які малював у дендропарку, коли навчався в художній школі. Позаздрив сам собі, як я гарно тоді малював. Загалом природу малювати подобалося, але мені чогось ближче ілюстрації.

– Минулого року Ви створили карти з карикатурними зображеннями. Як взагалі виникла така ідея?

– Це арт-проект київський, мене кияни запросили взяти участь, і я погодився. Власне, ідея лежала на поверхні. Вони запропонували зробити карти з цікавими віршами і написами, а я порадив, як це краще реалізувати, кияни прийняли мою манеру виконання. Був я і київський майстер Казаневський, тому це наполовину моя робота. Там були моїми, здається, чирви та бубни – червоні масті.

– Можливо, в юності планували чимось ще займатися, окрім художньої діяльності?

– Розумієш, у юності я закінчив будівельний інститут, і мене якось дуже швидко запросили на керівну посаду в проектному інституті. Крмі того, я вів гурток дитячої технічної творчості – «Станція юних техніків». Вони в мене там малювали, випалювали. Причому діти були з першого до десятого класу в групі. Гурток був технічним, тому там не було такої формули, що це гурток малювання, тому це називалося гуртком дизайнерів, а дизайнер – це технічна спеціальність. У 1987-1989 роках почав малювати карикатури. А потім почалася епоха кооперативного руху. Я відійшов у кооперативний рух. Два роки пропрацював: робив проекти монолітного залізобетону. Коли Україна стала незалежно, вся ця радянська справа рухнула, і я пішов працювати головним художником в інформаційно-видавниче агентство «Астрея». То була моя стихія, звичайно. Там були і карикатури, і ілюстрації, і оформлення газет, і спілкування… Це було тоді добре, цікаво.

– Хто ще в Полтаві займається карикатурою? Можливо, хтось із молодих?

– Скажемо так, раніше ми займалися тим, щоби хтось з’явився на горизонті. Я товаришував з Євгенієм Самойловим, він зараз головний художник «Полтавського вісника», вправний карикатурист. Вийшло так, що на Полтаву нас таких двоє. І за будь-якими мірками це дуже багато, тому, що, в принципі, це рідкісне заняття. А зараз у нас з’явився молодий Анрій Левченко – перспективний карикатурист, але він працює більше у жанрі шаржу.

– Як би Ви, як директор Дендропарку, порадили доносити людям, що потрібно берегти природу?

– Для того, щоб люди почали ставитися до природи дбайливо, вони повинні чомусь і комусь вірити. Спочатку людині потрібно сказати, що тут буде гарно. І зробити це гарно. А людина повинна впевнитися, що щось змінюється і робиться, тоді вона й прийде на допомогу. Одна справа, коли говориться і робиться, а інша, коли, окрім розмов, немає нічого.

ДОВІДКА «КОЛА»

Михайло Шлафер народився 2 червня 1960 року в Угорщині, у родині військових. У півторарічному віці переїхав разом із батьками до Полтави, тому вважає себе корінним полтавцем. Закінчив Полтавський національний технічний університет, факультет промислового і цивільного будівництва. Художник-ілюстратор, карикатурист. Організатор Міжнародного щорічного конкурсу «Карлюка», був головним художником Полтави, нині директор дендропарку. Має дорослого сина.

Аліса Кривохижа

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter