«Я малюю серцем, а не руками…»

5 вересня 2015 о 12:141507 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 «Я малюю серцем, а не руками…»

Ось і закінчилося літо. Хтось провів його на роботі, хтось на відпочинку. Особисто я не відчула на собі всю радість від цієї пори року. Літо було не таке вже і тепле, а час пролетів надзвичайно швидко. Багато хотілося зробити, ще більше хотілося побачити, а тут вже і осінь…

Початок навчального року. Молодь ділиться враженням про канікули, розповідають цікаві історії, планують навчання та зимовий відпочинок. А от наша землячка, прекрасна молода дівчина, художник Анна Петушинська не говорить, вона зображує…

Третього вересня, чудового та спекотного осіннього дня стіни полтавського художнього салону побачили мистецтво яке раніше ніколи не бачила Полтава. Відвідувачі мистецьких майданчиків у нашому місті звикли до квітів, пейзажів, натюрмортів, портретів, навіть до абстракції, але до таких робіт…

Перше враження від побаченого це захоплення. Дух європейського мистецтва, графічного зображення в техніці живопису, насиченість сюжетів, технічні вирішення… - це надзвичайно! Роботи асоціативні, дещо абстрактні. Вони не обмежені ідеологічними канонами та торкаються дійсно важливих тем сучасного суспільства. Ганні вдалося знайти метафору через яку вона самоідентифікувалася. Відчувається певна індивідуальна стилістика та авторське вирішення знайомих академічних образів «Давид», «Три грації». Знання анатомії, перспективи, кольорознавства та пластики чудовим образом знайшло втілення у цій експозиції. Ми маємо можливість побачити світ мисткині з її сформованими власними цінностями.

Аня вихована в сім’ї художників. Вже з трьох місяців вона мешкала з мамою в художньому гуртожитку Львівської академії мистецтв. Мама художник, папа художник, чи могла б вона мати іншу долю коли кохання до мистецтва настільки сильне, що мистецтво - це і є життя. Чотири роки Анна навчалася в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка, на кафедрі образотворчого мистецтва. Під керівництвом Тарасенка Олександра Кириловича вона здобула академічні навички, той базис, що дав змогу їй вільно йти своєю дорогою у світі образотворчого мистецтва. Вона продовжила навчання в Київській академії мистецтв та стала кращою на потоці. А це говорить про неймовірний талант самої художниці та її сильний генетичний код. Нажаль зараз відбувається стрімкий занепад полтавської художньої школи. Ректор вищезгаданого вузу дуже наполегливо намагається знищити кафедру образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Але це вже до іншої статті. Поки ми бачимо на що спроможне молоде покоління мистців – мистецтво буде жити!

На виставці домінують темні кольори та відтінки, глибокі сюжети та не стандартні композиційні вирішення. Анна Петушинська зобразила на полотнах свою душу, своє серце. Це не звіт, за якийсь проміжок часу. І навіть не виставка живопису. Анна оголила своє нутро. На полотнах присутні переживання за втратою рідного батька (Валерій Петушинський помер 28 серпня 2014 року), відношення до ситуації на сході України, АТО, емоції, що переповнюють художницю від її подорожей світом, її відношення до людей навколо. Дуже цікаво було роздивлятися полотна, де ти помічаєш рух олівця, кожен шар фарби, думку автора та емоцію, що вона відчувала рухаючи пензликом. Ти вдумуєшся в сюжет, в переживання автора, а потім читаєш назви і взагалі втрачаєш контроль над реальністю.

Анна знайшла тонку грань між вживаними словами та образами, що відтворює наша свідомість по відношенню до цих слів. Як говорить авторка вона спочатку створювала полотно, а потім його називала. Але як влучно! Можна довго розповідати та говорити про роботи, але все-таки краще один раз побачити(до того ж виставка буде експонуватися всього декілька днів, до 9.09.)

Чудово коли твої інтереси розділяють твої близькі та рідні. Ось і Ані пощастило. Її мама, Юлія Петушинська, виконує роль наставника, мами, спонсора та критика. Чудові твори сучасного мистецтва, що доступні до споглядання нашим полтавцям можуть слугувати прикладом для підростаючого покоління художників, а також для певного «подразника», що буде турбувати мистецькі рецептори художників, що, можливо, знаходяться у пошуку. Виставка прекрасна! Роботи - надзвичайні! Хочеться побажати Анні Петушинській успіхів та наснаги продовжувати творити. Мужності та сили не втратити той рівень, що вона собі задала на сьогодні. Індивідуальність породжує цікавість, тому розвивайся, твори!