Надія Кучер: Зізнання. Полтавській міліції присвячується

Блоги редакції
21 лютого 2014 о 16:511899 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Надія Кучер: Зізнання. Полтавській міліції присвячується
Сьогодні переконалася, що полтавська міліція – таки з народом.

Усміхнені, доброзичливі, такі гречні стоять перед будівлею облдержадміністрації. Готові щомиті допомагати.

Ще кілька тижнів тому зі всіх своїх сторінок в соціальній мережі я верещала про те, які погані наші правоохоронці, веселяться поки я тягну сумку з харчами для майдану і жоден не кинувся допомогти тендітній білявці донести сумку до місця призначення. Ранок 21 лютого дещо змінив моє ставлення до міілції. Чи пак, міліція змінила своє ставлення до народу.

21 лютого. 9.10. Мітингувальники разом з комунальниками наводять порядок на території біля облдержадміністрації і в самій будівлі: замітають, склять розбиті двері. Жінка з європалатки просить мене принести з облдержавдміністрації води. Йду з двома 5-літровими бутилями і думаю, чи дозволять міліціонери швендяти коридорами адмінбудівлі.

Заходжу на крило ОДА. Міліціонер, що курить неподалік – галантно відкриває мені вхідні двері.

– Обережно, там скло, не пораньтеся, – це мене попереджує про небезпеку хлопець-міліціонер.

Питаю, чи можна набрати у пляшки води. Можна. Але набрати, виявляється, нелегко: бутилі великі, незручно набирати з під крану. Міліціонер, який проводив мене до приміщення – кинувся шукати чашку, щоб я швидко могла набрати води. Пустої чашки у ОДА не знайшлося. Міліціонер бігає по кабінетам, шукає... Через кілька хвилин виносить чашку. У ній – недопита кава. Ще гаряча, бо помітно пар. Мабуть, хтось з міліціонерів не встиг випити кави :). Кілька хвилин черпала чашкою воду, поки не набрала. Віднесла.

Далі допомога потрібна мені. Точніше, моєму мобільному телефону. Батарея розряджається, а без телефону я не можу, це мій робочий інструмент. Вирішую підзарядити телефон у облдержадміністрації. Прохаю дозволу знову таки у міілціонерів, які "скупчилися" перед входом у адмінбудівлю і в самій будівлі. Та звісно можна! Але я, вимоглива-примхлива, прошу знайти розетку поближче до вікна, щоб бачити те, що відбувається на вулиці (така вже журналістська натура – аби нічого не пропустити). Метушаться, шукають...

– Ось розетка, але зараз перевіримо, чи хоч працює, бо тут ж як на війні все зараз, – турботливо метушиться біля мене правоохоронець. – А ось я і стільчик поряд, можете сісти, поки ваш телефон заряджатиметься. Не знаю, чи це на нього так подіяло моє "я журналіст, мені потрібна ваша допомога" чи їхнє – міліція з народом.

До чого я все це. Бо хочу нагадати: попри різні думки про правоохоронців, серед них є справжні чоловіки, які захистять, знайдуть для вас чашку, щоб ви могли помити води; допоможуть нести важкі бутилі з водою. І я впевнена, якщо в Полтаву з якогось дива прийдуть "не наші" – полтавська міліція дасть гідну відсіч і доведе на ділі, що з народом. Розуміння ближнього, допомога ближнього починається з дрібного. З відкривання дверей, шукання стільця, попередження про скло.

Вірю: якщо сьогодні увечері на мітингу мені знадобиться допомога – вони допоможуть. У них є родини, мрії про зміни на краще (я підслуховувала їх розмови, пробачте!). Вони – з народом. Це відчувається.