Чи буде Полтава толерантною?

21 квітня 2016 о 10:381024 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245
​Днями у Полтаві відбулася дещо незвична подія для нашого тихого міста – презентація першого україномовного адвокаційного (тобто такого, що захищає) журналу про ЛГБТ-спільноту в Україні – «Pride Україна».

Мабуть, ви чули абревіатуру ЛГБТ, яку у світі використовують для позначення лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів – сексуальних меншин. Журнал видають із вересня 2015 року. Випуск, який кияни привезли у Полтаву, уже третій.

Журнал, покликаний створити ґрунт для формування в нашій державі відкритого і толерантного суспільства, видає всеукраїнська благодійна організація «Точка опори».

Про презентацію оголосили у соціальній мережі. Оскільки захід був лише за запрошеннями, потрібно було спершу зареєструватися й вже тоді отримати «явки і паролі» – точний час і місце проведення. Відбувалася ж презентація у одному із найдорожчих готелів міста – «Палаццо». Вела презентацію відома полтавська активістка Ірина Земляна. Дівчина прославилася тим, що написала пісню «Вітя, чао!» та привезла український прапор у Литву на концерт російської співачки Земфіри. Окрім журналу, показали фільм «Сім’я», де чоловіки і жінки нетрадиційної орієнтації розповідали про себе та про свій вибір.

Один із героїв фільму, Тимур, розповів про своє весілля із Зоряном. Це було перше в Україні гей-весілля, відбулося воно у Києві на початку квітня цього року. Одностатева пара не має офіційного документа про свій шлюб, адже українські закони заборонять такі. Проте хлопці не збираються виїжджати за кордон. Сподіваються, що держава, яку вони усім серцем люблять і за долю якої уболівають, зважатиме на їхні права бути такими, якими вони себе відчувають.

На презентацію я прийшла з колегами-журналістами. Зізнаюся, нам, трьом заміжнім дівчатам, було дещо незвично і навіть некомфортно, але згодом це минуло. Знайомих було лише кілька, і то це були журналісти, як і ми. Складалося враження, що Полтава посоромилась прийти. Презентація виявилася малолюдною, але щирою. Ті, хто підтримує ЛГБТ-спільноту чи належить до неї, розповіли про реакцію на це своїх рідних і друзів.

Знаєте, я до кінця досі не зрозуміла, підтримую я чи ні тих, хто має нетрадиційну орієнтацію. Але знаю одне – вони такі ж люди як і ми, і мають право бути собою. Мають право на любов і право на повагу до свого вибору. Зрештою мають право не бути битими, гнобленими, дискримінованими лише через те, що мають іншу природу і світосприйняття, аніж ми з вами. Все, чого такі люди хочуть від нас, – це розуміння і сприйняття. Це забагато?