Замковій епопеї кінець?

Статті
15 квітня 2016 о 12:453236 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245

Майже рік громадськість Лубен намагалася зберегти Замкову гору як історико-культурну пам’ятку міста та вберегти її від тих, хто має намір на ній наживитися. Проте такі добрі наміри жителів міста з самого початку розходилися з планами місцевої влади.

У той час, коли історики і краєзнавці, письменники і журналісти, археологи і архітектори, лубенці та гості нашого міста наголошували на винятковості та історичній значущості земельної ділянки, на якій кілька століть тому стояв замок Вишневецького, зусиллями якого Лубни, власне, й стали Лубнами, і просили врешті дати лад земельній ділянці, що донині стояла пусткою, міський голова Лубен Олександр Грицаєнко, напевне, вирішив, що цю територію можна використати куди раціональніше. Очільник міста запевняв, що розвиток промисловості на Замковій горі може суттєво наповнити місцевий бюджет, створити робочі місця та взагалі покращити соціально-­економічний стан міста.

Власне, не проти покращення життя були й лубенці. Члени міськрайонної громадської організації «Знання і творчість», зокрема архітектор Ірина Казакова розробили проект реконструкції Замкової гори, запропонувавши його місцевій владі. Проект, звісно, не однорічний, але передбачав і створення нових робочих місць, і наповнення місцевого бюджету, і залучення інвестицій у місто, і, головне, — збереження історичної та культурної спадщини Лубен. Та, перш за все, люди хотіли провести археологічні розкопки, а знайдені артефакти мали б послужити предметом того, що Замкову гору визнали б архітектурною пам’яткою України.

Така гарна справа не залишилася непоміченою колишнім народним депутатом від Лубен, нині громадським активістом, засновником «Центру суспільних ініціатив» Володимиром Пилипенком. З його допомогою було розроблено проект Меморандуму про збереження Замкової гори, під яким лише протягом двох тижнів підписалася понад тисяча лубенців.

А тим часом, відповідно до прийнятого Верховною Радою України закону, демобілізовані учасники АТО почали вимагати від місцевої влади виконати закон про пільгове забезпечення учасників АТО, зокрема в частині виділення їм земельної ділянки під будівництво. Ось тоді місцева влада і вирішила внести зміни до генерального плану міста, передбачивши на території Замкової гори місце для громадської забудови та промислової.

Конфлікт назрівав щодень.

Лубенці були проти будь­якої забудови на цій території, а атовці чим більшу значущість набувала гора, тим принциповіше наполягали на виділенні земельних ділянок саме на цій території.

Містом ширилися чутки та озвучувалися суми коштів, які кожен з учасників АТО, кому б дісталася земельна ділянка на історичній землі, отримав за неї. Майже в один голос вони заявляли про те, що будуватися на цій території не збираються, а ось продати отриману землю були впевнені, що зможуть недешево.

Влада у цій ситуації, як на мене, вчинила не дуже добросовісно, протиставляючи громаду міста учасникам антитерористичної операції. Мовляв, бачте, лубенці не хочуть аби ви отримали тут землю.

А лубенці, насправді, були тільки за те, щоб нашим героям дісталися найкращі земельні ділянки в місті. Однак влада запевнила, що вільної для забудови землі немає.

Депутатська земельна комісія, представники управління архітектури, спеціально створена робоча група, депутати, активісти і прості лубенці кілька разів збиралися разом у чиновницьких кабінетах і виїжджали на територію Замкової гори, та консенсусу досягти не вдавалося. Жодна зі сторін не поступалася, наполягаючи на своєму.

Зрештою, коли ситуація зайшла в глухий кут, представники влади сказали, що годі товкти воду в ступі, треба виносити питання на сесію міської ради, і нехай депутати приймають рішення. Як проголосують так і буде.

8 квітня більшістю голосів міська рада таки прийняла рішення, яким внесла зміни до окремої частини генерального плану та плану зонування території м. Лубни. Відповідно до нього, землю учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих таки виділять, щоправда, після проведення на цій території науково­вишукувальних археологічних робіт.

Від себе….

Шановні читачі!

У світлі нинішніх подій, та й взагалі в реаліях нашого життя важко бути в чомусь впевненим, щось прогнозувати на майбутнє, тим паче, в чомусь переконувати.

Тому пропоную зберегти цей номер газети і прочитати матеріал через 10, а, можливо, і

5 років, коли час розставить все на свої місця.

Поки шо можу лише припускати, та все ж моя свідома громадянська позиція і журналістська діяльність не дозволяють сьогодні промовчати і не висловити власного бачення ситуації, що склалася.

Чомусь я впевнена, що містечка атовців там не буде. Там буде хтось, хто, можливо, хоче стати другим Вишневецьким у Лубнах, викупить всю ту землю, побудує щось, можливо, й замок і, як кажуть в народі, плюватиме з високої гори на всіх нас, лубенців, огородить територію високим парканом і споглядатиме місцеві краєвиди.

У ситуації, на мою думку, абсолютно не винні учасники АТО, які просто дійсно, як і кожна людина, хочуть заробити грошей. І, на жаль, життя наскільки складне, що демобілізованим лубенцям, як і кожному з нас, доводиться думати про сьогоднішній день та, може, бодай трішки про завтрашній, а не про те, що буде через 10 чи 20 років на Замковій горі. На жаль, життя настільки складне, що лише одиниці можуть думати про те, куди вони поведуть онуків через 20 років, що покажуть і що розкажуть про своє рідне місто, а більшість думає про своїх дітей сьогодні. Тому абсолютно невинними у цій ситуації є атовці, вони просто стали заручниками навіть не ситуації, а самого життя.

Особисто у мене більше запитань до органів місцевого самоврядування.

По­-перше, невже у Лубнах земля закінчується за межами Замкової гори? Чому не знайти для учасників антитерористичної операції інших вільних ділянок на території міста? Кажете, що нема? А ви шукали? Лише силами самої громадськості було знайдено кілька десятків земельних ділянок, які просто заростали бур’янами. Чому не провести інвентаризацію цих земель? Кажете, що всім не вистачить? Тоді як Ви можете забезпечити майже дві сотні учасників АТО земельними ділянками на Замковій горі, коли виділили для них лише 42? Кажете жеребкування? Хотіла б я побачити тих щасливчиків, яким дістанеться ласий шматок землі на Замковій горі. Чомусь мені здається, що жереб випаде так, що землю отримають найбідніші. А знаєте чому? Тому що вони ніколи в житті там не побудуються. Бо в них немає грошей, а ось заробити копійку, звичайно, не відмовляться, тому проблем скупити землю, на мою думку, не буде зовсім.

А ще варто бути готовими до того, що єдність атовців незабаром розвіється, як туман понад яром. А знаєте чому? Тому що зараз кожен з них відстоює Замкову гору, бо надіється, що саме йому перепаде земельна ділянка на ній. А коли відбудеться так зване сумнівне жеребкування, між ними виникнуть чвари і сумніви щодо справедливості жеребкування, бо ображених буде куди більше.

То скажи, будь ласка, наша місцева владо, навіщо людей сварити між собою?

Крім того, у мене питання до наших депутатів міської ради.

Шановні наші обранці! А чи знаєте ви, що ваші виборці не хотіли такого рішення, за яке ви проголосували? Чи знаєте ви, що тисяча ваших виборців у Лубнах підтримали проект Меморандуму, який не передбачав ніякої забудови на Замковій горі? То виходить, ви вкотре проігнорували думку лубенців і так само плювали на них з високої гори?

А ще мені цікаво, чому міський голова плюнув на себе як на людину? Адже запевняв особисто мене, що, як людина, підтримує Меморандум, а як посадовець, бачте, ні.

Схожих питань безліч. Можливо, я помиляюся, але на часі вони виникли.

Як кажуть, поживемо ­побачимо.