Волонтери відзвітували за два роки роботи Полтавського батальйону небайдужих

АТО
Ольга Матвієнко24 березня 2016 о 17:421240 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Волонтери відзвітували за два роки роботи Полтавського батальйону небайдужих
Полтавський батальйон небайдужих – одна із найпотужніших організацій в Україні.

Два роки в Україні триває війна. І протягом цього часу українська армія вистояла зокрема завдяки допомозі волонтерів. Одна з найвідоміших і найбільших у місті волонтерських організацій Полтавський батальйон небайдужих (ПБН) підтримує бійців від часу вторгнення у Крим до сьогодні.

Волонтери відзвітували за два роки роботи Полтавського батальйону небайдужихПолтавські волонтери розповіли про роботу протягом двох років війни. Фото Ольги Маивієнко

24 березня у Духовно-культурному центрі імені преподобного Паїсія Величковського при Свято-Успенському кафедральному соборі небайдужі відзвітувалися про пророблену роботу. Участь у прес-конференції дали засновники Полтавського батальйону небайдужих – Архієпископ Полтавський та Кременчуцький Федір, голова організації Наталія Гранчак, координатори ПБН Олександра Сиротенко та Наталія Святцева.

Починали допомагати своїм, але не могли відмовити нікому

За два роки діяльності полтавських волонтерів про «Команду небайдужих» (таку офіційну назву носить організація) знають скрізь по Україні. А в зоні проведення антитерористичної операції важко знайти населений пункт, куди б не відправляли допомогу із Полтави.

Полтавський батальйон небайдужих знають і поважають бійці 16 окремого мотопіхотного батальйону, який утворили на базі полтавського батальйону територіальної оборони, у складі 58 бригади, військовослужбовці із 25-ої, 28-ої, 30-ої, 43-ої, 57-ої, 72-ої, 92-ої, 93-ої, 95-ої, 128-ої бригад, добровольці із батальйонів «Донбас», «Азов», «Дніпро-1», «Золоті Ворота», «Полтава» та багатьох інших підрозділів.

Наталія Святцева пригадує як починали працювати:

– Як ми обирали принципи роботи. Важливо розуміти, що ті волонтерські команди, які діють в Україні, частіше за все обирають певну ділянку роботи або допомагають одному, двом або трьом підрозділам. Два роки тому наша допомога була хаотичною та емоційною. Ми перш за все допомагали нашим землякам, це і Полтавський батальйон територіальної оборони, і батальйон «Полтава». Допомагали і тим полтавцям, які служили у різних підрозділах. Але згодом все зійшлося на тому, що ми просто не могли відмовити в допомозі і тим, хто стояв поряд із нашими земляками. Таким чином ми взялися за дуже важку справу – допомагати абсолютно всім, хто цього потребує.

«Сірі кардинали» полтавського волонтерства

Не дивлячись на те, що звітуватися прийшли лише четверо, насправді у Полтавському батальйоні небайдужих більше сотні активних учасників. Але волонтери переконані, мало що вийшло без підтримки людей.

– Ми за нагоди дякуємо кожному небайдужому серцю, тим, хто протягом цих двох років надсилав нам допомогу або приносив речі і продукти у собор, хто жертвував гроші. Це і полтавці, і жителі з інших міст, а часом – іноземці за графою у паспорті, але українці в душі, – говорить Олександра Сиротенко.

До речі, Полтавському батальйону небайдужих активно допомагають українські діаспори та жителі США, Іспанії, Німеччини, Канади, Австралії, Чехії.

– У Росії теж є українська діаспора, яка надає суттєву допомогу. Ми, звичайно, не можемо називати імена цих людей, адже вони у небезпеці, – зазначив Владика Федір.

Були приклади, коли росіяни приходили до собору й залишали гроші та продукти.

– Влітку до храму під’їхала машина із російськими номерами і жінка з чоловіком почали вивантажувати із багажника пакунки з продуктами, – поділилася історією Олександра Сиротенко.

Саме завдяки пожертвам небайдужих за два роки зібрали 4 мільйони 618 тисяч 747 гривень.

– Для звіту ми брали лише прямі фінансові надходження – перекази на картку Валентина Бубнюка (Владики Федора), на рахунок благодійного фонду, а також пожертви до скриньок тощо. Ми не беремося рахувати, скільки коштують усі ті речі або продукти, які нам приносять в собор, або скільки витратили підприємці, закупаючи нам речі, – розповідає Наталія Гранчак.

Волонтери відзвітували за два роки роботи Полтавського батальйону небайдужихУ цих папках знаходиться звітність за два роки

Найбільша частка зібраних коштів – пожертви до скриньок у Свято-Успенському соборі – близько 1,5 мільйона гривень. Ще значну суму зібрали на картку, відкриту на ім’я Владики Федора, – 815 тисяч гривень. Завдяки проведеним акціям зі збору макулатури та пластикових кришечок, аукціонів зібрали 550 тисяч. 520 тисяч принесли і передали особисто в руки приватні особи, 520 тисяч перерахували юридичні особи. На традиційних благодійних ярмарках зібрали 340 тисяч гривень.

– Серед наших благодійників багато полтавських підприємств. Наприклад, завдяки «Автотрансу» ми забезпечені паливом для поїздок. «Нова пошта» неодноразово допомагала спальниками, ліхтарями, бушлатами, раціями, а це не одна сотня тисяч гривень. «Астера» перерахувала нам кошти, а так постійно допомагають речами. Фабрика «Ворскла» перераховував нам по 10 тисяч гривень щомісяця. Аптека «Тріоль» постійно допомагає із ліками для госпіталів та речами – бушлатами та берцами. «Ясні зорі» закупило близько 40 бронежилетів, а також давало м’ясо для наших ярмарків, – Наталія Гранчак називає лише кілька прикладів допомоги від полтавських підприємств.

Але насправді, багато постійних благодійників просто відмовляються, аби їх афішували.

– Ви ніколи не бачили і не побачите усіх наших благодійників і волонтерів. Адже насправді волонтер – це не тільки той, хто відвозить речі на передову, а й величезна кількість людей тут, в тилу, – розповідає Наталія Святцева.

Вона тримає у руках 100 гривень.

– Це – одна тисячна того, з чого складається довіра до нас, яку ми плекаємо в наших серцях. Щомісяця до мене приходить бабуся, яка зі своєї пенсії приносить по 100 гривень. І ми не можемо зрадити цю величезну довіру людей до нас, саме вона не дає нам опустити руки і наснажує продовжувати нашу справу.

Наша позиція – ніякої зброї

Жартують, що волонтери у разі необхідності за годину дістануть танк, а на додачу організують концерт і чай з печивом. Ця історія і про полтавських волонтерів також. За два роки намагалися виконувати практично будь-які заявки від бійців. На початку війни на Донбасі – велику увагу приділяли забезпеченню речами та продуктами, згодом ситуація із цим в армії покращилася. Але головний ухил – засоби спостереження та зв’язку, машини.

– Українські захисники отримали від Полтавського батальйону небайдужих дев’ять тепловізорів, дев’ять автомобілів, 192 приладів нічного бачення, 93 біноклі, 105 бронежилетів, 385 рацій, 890 розвантажувальних систем, 920 тактичних окулярів, 784 дощових плащів, 605 тактичних ліхтарів, 35 бензопилок, 10 генераторів, 414 комплектів форми, 459 берців, 1218 комплектів термобілизни, 840 термофутболок, 401 комбінезонів для танкістів, 387 тактичних светрів, 350 наколінників, 597 підкладок німецьких, – відзвітувала Олександра Сиротенко.

Волонтери відзвітували за два роки роботи Полтавського батальйону небайдужихІнфографіка Сергія Лещенка

Величезну роботу виконують і підрозділи ПБН. Приміром, невтомні жінки із відділу «Hand made для Армії руками небайдужих полтавок» виготовили та відправили на Схід 13471,5 квадратних метрів маскувальних сіток, 278 «кікімор» і маскувальних халатів, 400 комплектів спідньої білизни, 300 подушок, 570 килимків для техніки.

Волонтери «Польової кухні» за два роки підготували та напакували 1300 пакетів сухих борщів, 90 пакетів куліша, 40 пакетів розсольника, 20 пакетів гречаного супу, 65 пакетів супу-харчо, 270 пакетів капусняку, 135 пакетів горохового супу, 95 пакетів гарбузової каші. Усе це потрібно помножити на 10, щоб отримати реальних об’єм готового продукту. Порахувати, скільки виготовили галушок, вареників, пиріжків, печива та іншої смакоти – взагалі не беруться.

Робота у цих підрозділах не припиняється ні у вихідні, ні у свята.

Проте волонтери «Команди небайдужих» зазначають – насправді від початку обрали позицію постачати лише засоби захисту, те, що може врятувати життя.

– Так як наша волонтерська організація тісно пов’язана із української церквою, то наш фундаментальний принцип – не купувати зброю або те, що можна до неї прирівняти. Ми постачаємо тільки те, що може захистити, врятувати життя, – акцентував Владика Федір.

Наталія Святцева додає – отримували неодноразово прохання про коліматори, підствольники, тактичні ножі, але волонтери вірні своєму принципу.

– Взагалі багато чого просять. Іноді так виходить, що ми просто вгадуємо потребу хлопців. Ось нещодавно привезли генератор, запитали,чи потрібен, а нам у відповідь – палаючі очі, бо якраз два дві тому згорів, – говорить вона. – Буває, що просять привезти музичні інструменти, книги, телевізори. Одного разу гаубичники попросили бусоль (геодезичний прилад – авт.), то ми і розгубилися спочатку, що це, а потім розібралися.

Не галушками єдиними

– Попри всі уявлення, що Полтавський батальйон небайдужих тільки тим і займається, що годує і одягає армію, ми проводимо ще й велику соціальну роботу. Наприклад, влітку у нас дві зміни працював табір для дітей вимушених переселенців, атовців, та дітей самих волонтерів, у яких через велику віддачу справі просто не вистачає часу на родини, – розповідає Наталія Гранчак.

Наступного року планують у табір запросити дітей безпосередньо із прифронтових населених пунктів.

При цьому просвітницька і соціальна робота волонтерів не обмежується лише Полтавою та областю. Наприклад, за благословення Архієпископа Полтавського та Кременчуцького Федора один із капеланів із Полтавщини відкрив у райцентрі на Донеччині церкву Київського патріархату.

– Це велика заслуга нашого капелана, який не тільки працює із військовими, а й місцевим населенням. То коли ми приїхали в це невелике містечко, то нас зустрічали із хлібом-сіллю, говорили українською мовою, коли просили Владику про це, – розповідає Наталія Гранчак.

Підтримують і підрозділ Штабу АТО, який займається роботою із населенням, у друку просвітницьких та інформаційних матеріалів для розповсюдження на Сході.

– Попри всі обіцянки, за два роки у Донецькій та Луганській областях так і не створили українських ЗМІ. Військовослужбовці в одному із міст самі виготовляють газету. Вона – російськомовна і, звичайно ж, не без пропаганди, але як інакше? Люди там і досі дивляться російське телебачення, яке зомбує, – зазначає Олександра Сиротенко.

Волонтери говорять, що поїздки в зону АТО даються важко в емоційному плані. Подекуди вони небезпечні для життя.

– Ми їздили минулого року в Дебальцеве 15 січня, потрапили під обстріл «Градами». Я стрибнула в окоп, Олександра уся в грязюці. Бійці з нас ще сміялися: «дивіться, як волонтери виконують команду «Лягай!». А ми переживали найбільше за машину, – розповідає Наталія Святцева.

У руках вона тримає шматок розірваного снаряду, який солдат вручив їм зі словами: «Тримайте сувенір. А міг стати і вашим першим і останнім снарядом».

Волонтери відзвітували за два роки роботи Полтавського батальйону небайдужих«Град»

Але попри всі складнощі, завдяки високій довірі до Полтавського батальйону небайдужих і з боку військовослужбовців, і з боку громадян, волонтери не опускають руки.

– Ми щойно повернулися зі Сході. Побували і в Авдіївці, поспілкувалися із комбатом 16 ОМПБ, подивилися на ситуацію. То схожу, що зараз там відбувають запеклі бої, як в Донецькому аеропорті. На жаль, війна продовжується, але ми сподіваємося на Божу милість і швидку перемогу.

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter