Капранови в редакції «Кола» журналісту готували чай, а читачеві подарували книгу. Інтерв’ю

Гість редакції
Надія Труш21 листопада 2013 о 13:301653 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Капранови в редакції «Кола» журналісту готували чай, а читачеві подарували книгу. Інтерв’ю
Письменники Капранови в редакції «Кола» журналісту готували чай, а читачеві подарували книгу.

19 листопада відомі видавці та письменники Віталій та Дмитро Капранови приїжджали до Полтави презентувати нову книгу «Історія незалежності України» (мальована). Їхній день почався з чаювання у редакції «Кола».

Капранови – справжні джентльмени. Самі «погосподарювали» біля столика з пригощаннями, приготували чай і собі, і журналісту. До речі, з усього різноманіття чашок, які їм запропонували, обрали дві однакові. У ході розмови здавалося, що брати – єдине ціле, адже на запитання відповідали майже разом.

Редакція «Кола» стала першою, яку того дня відвідали брати Капранови у Полтаві.Редакція «Кола» стала першою, яку того дня відвідали брати Капранови у Полтаві.

Капранови подарували книгу читачеві «Кола» за запитання про українок

Про те, що у гостях у редакції «Кола» очікували братів Капранових, журналісти оголосили ще у попередньому номері. І запропонували читачам надсилати запитання до письменників. Обіцяли, що за найкраще питання Капранови подарують книгу з автографом. Усього запитань надійшло 10. Переможцем став читач (або читачка), який підписав листа «Л. М. Власенко». Запитання звучало так:

– Якби ви створювали книгу «100 українок, які залишили яскравий слід в історії», якою б була перша п’ятірка?

Капранови назвали це запитання доволі складним, але разом з тим жваво обговорювали його та навіть творчо дискутували. У ході суперечки вони й незчулися, як кількість жінок збільшилася.

– Не ділимо історичних діячів, ми прибічники рівноправ’я. Але першою хочеться поставити царицю Амагу, яка була у сарматів, бо про неї більше нічого не відомо. Взагалі, цариць було не так і багато в Україні. Потім – Леся Українка, Марія Вілінська (Марко Вовчок), Олена Пчілка, Островська, або атаман Маруся, жінка-воїн, Олена Теліга.

Письменники кілька хвилин «перебирали» відомих жінок України і зійшлися на тому, що жінки відіграють більше роль «матері великих синів». Зокрема, згадали матір братів Наливайків, дружину гетьмана Івана Мазепи. Дивувалися, що історія не залишає імен матерів і дружин видатних чоловіків.

До теми – Ірена Карпа: " Я б не хотіла бути включеною до шкільних програм".

Про зв’язок із рибами та про письменницькі труднощі

Охоче відповідали письменники на всі запитання читачів.

  • – У чому суть зв’язку між братами Капрановими і рибою?

– Стосунки складні, тому що ми виросли у Миколаївській області, це дуже рибне місто. Із дитинства закарбувалося, що все трималося на хабарах. Риба була найкращим хабаром, подарунком. Їдеш на змагання (спортом займалися), то обов’язково везеш тренеру рибу. В автошколі вчилися, їдеш у Миколаєві за кермом, інструктор поруч, а в нього позаду мішок риби… У нашому технікумі навіть казали: не даси риби, не отримаєш диплом. Для нас риболовля страшна абсолютно, хоча у дитинстві дід часто нас брав із собою. Ми цього не любили. Тому що це просто нудно, азарт мисливця у нас не прокидається. Нудно сидіти на березі й чекати, поки та риба клюне. У дитинстві, пригадуємо, ходиш біля тієї риби і думаєш, ну коли вона клюне! На цьому наш активний зв’язок із рибою обірвався. Хоча зараз ми її смажимо з задоволенням. А от з Рибами-людьми щось не дуже складається. Дід наш був Рибою, здається. Він народився на Масляну, а Масляна ж гуляє. Він був рибою, але умовною. Скорпіонів нас оточує дуже багато, а от Риб, здається, немає.

  • – З якими проблемами Ви як видавці і письменники зустрічаєтеся під час роботи?

– Проблема одна: покращення. Зараз меншає читачів, вони ж покупці. Сьогодні, у зв’язку з покращенням, у людей стало менше грошей. Люди припинили купувати книжки. Накрилася мідним тазом мережа книгарень. Скільки книгарень зачинилося – не перерахувати.

  • – Яка література зараз у фаворі в українських читачів?

– Та, яку добре подають, продають. От у Полтаву планує приїхати Кокотюха. Чому? Бо його тут хочуть бачити. Він один із тих письменників, які активно займаються своїми книжками. Їздить, виступає, пише нові книги. Він гіперактивний, тому його видання продаються. Люди сьогодні не шукають книг. Тому перемагає той, хто приносить людині літературу. Не людина обирає книжку, а книжка обирає людину. Активності читацької нема, бо на сьогодні в країні «рулить» покоління, яке росло в 90-х роках. А воно виросло без книжкової індустрії, коли книжки не видавалися. Тому таке покоління називають «втраченим». Мрія маркетолога – це 30-річна жінка, яка працює, з двома дітьми. От така жінка не має потреби читати книжки. Бо вона виросла під час такого собі книжкового лихоліття, голоду. Сьогодні треба дати їй у руки книжку і сказати: «Тобі зараз буде добре!» Зараз треба з оптимізмом дивитися на молоде покоління, що ми, власне, й робимо. Зокрема, виступаємо перед студентами, щоб вони запам’ятали не лише кохання й заліки, а й зустрічі з письменниками.

Капранови – про полтавських жінок

  • Полтавські жінки – це особлива, окрема порода. Ще коли вперше до вас потрапили, були щиро вражені. Полтавки ніби амазонки – нащадки сарматів. От полтавська жінка стоїть поруч, ще нічого не сказала, а ти вже починаєш внутрішньо збиратися, почуваєшся здобиччю. До вашого міста потрапляєш ніби у засідку.

Чому Капранови не стали алкоголіками

  • – Якби не стали видавцями і письменниками, то яку б професію обрали?

– Алкоголіками або безхатченками. Або музикантами. Ми співали на вулицях, це зараз нас пускають у приміщення, виступаємо в університетах. Ми зараз реалізовуємо дитячі мрії, адже у дитинстві думали, що будемо музикою займатися. У нас є ціла музична програма, яку зараз «обкатуємо» на людях. Тож, стали б, може, непоганими музикантами.

  • – Яку іноземну мову вивчаєте?

– Польську. Англійську вивчаємо вже 30 років, дуже успішно, з кожним днем все краще і краще. Польська мова несподівано виявилася дуже легкою. Вивчаємо, бо були у Польщі, відчули, що нас там розуміють і ми їх теж. Попри епізоди негативні, які були в історії в стосунках із Польщею, відчуваємо братерство. Польща це те, чим могла б стати Україна.

  • – Чим Ви відрізняєтеся один від одного?

– Ми не заморочуємося щодо цього. Але ось як нас можна відрізнити: на концерті Віталій – із кобзою, а інший – Дмитро. Бог нас послав на землю однаковими, значить, він щось мав на увазі. У нас є два варіанти, або погоджуватися, або протестувати. Протестувати якось не кошерно, Бог знав, що робив.

  • – Про що Ви мрієте?

– Ми уже давно припинили мріяти. А робимо план на тиждень, місяць, рік. А можна це називати «мрія тижня» чи «мрія місяця». Плани перейменовуватимемо у мрії. Коли ми мріємо, ми складаємо план, як це будемо робити. А ще ми втілюємо чужі бажання. До речі, оце (показують на книгу – прим. авт.) три роки планували щодня по кілька годин перед комп’ютером, а нині люди беруть цю книгу в руки і кажуть: «Боже, я про таку книжку мріяв!».

Про ірландське мереживо, або Чому у Полтаві табу на мільйонні тиражі

  • – Безліч жінок захоплюється іноземними любовними романами, де є вікінги, ведмежі шкури, блиск очей, що як сапфіри, ірландське мереживо, дорогоцінне каміння, викрадення красуні та порятунок її мужнім злодієм, який ще й граф до того, як пізніше виявиться! І жінки це «хавають», бо це чудовий релакс. Чому б вам не написати подібну книгу, і мільйони жінок будуть ваші?

– Боже! Вкрали сюжет нашої нової книги! Доведеться вигадувати щось інше! Мушу розчарувати, але таке писати не обов’язково, бо вже написано. Подібні романи, в принципі, непогано продаються, але коли говорити про мільйони, то тут вже вмикається зовсім інший механізм. Для того щоб тебе читали мільйони, мало роман написати, його ще треба продати. А для цього потрібні можливості. В Україні, на жаль, можливості продавати книги мільйонними накладами немає взагалі. Сотнями тисяч продавати має змогу лише «Клуб Сімейного Дозвілля» як монополіст. Книгарні у Полтаві можна перерахувати на пальцях двох рук, або навіть й однієї. Скільки книгарня може продати накладу одного роману? 20 книг. І запитується, де мільйони? У Полтаві близько п’яти книгарень і один базар. Продати вони зможуть 20 книг геніального роману кожна. А в районі, враховуючи 25 районів області? Тому продажі книг залежать від системи розповсюдження, якої у нас, на жаль, у державі немає.

  • – Скільки годин на день витрачаєте на написання книги?

– Власне, писати, тобто працювати за комп’ютером, на день більше 4 годин нереально. Бо ти виснажуєшся. Якщо редагування свого тексту, то більше часу, годин шість. А от вигадувати книжку можна нескінченно. Вона сниться. У розмовах вилізає, або на вулиці бачиш людину і думаєш: «Опаньки, це мій герой пішов». От ми їздимо Україною автівкою, в дорозі розмовляємо. Про нові книжки, нові пісні. Це у нас такий процес думання вголос.

Довідка «Кола»

Віталій та Дмитро Капранови (брати Капранови) – письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі. Народилися 1967 року. Мають старшого брата Сергія, культуролога, релігієзнавця, японознавця.

Читайте також

Міла Іванцова розповіла, навіщо псувала техніку та чому її вірші містичні. Інтерв’ю

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter