Олександр Іваніна: 16-22 вересня - Європейський тиждень мобільності. Полтава не в списку. Чому?

Колонки
Валентина Зайченко16 вересня 2013 о 16:37708 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245
Олександр ІванінаОлександр Іваніна, депутат Полтавської обласної ради.


Сьогодні стартувала щорічна європейська ініціатива «Європейський тиждень мобільності». В цьому році вона охоплює 1614 міст і містечок по всьому світу.

Україну представляють 10 міст, серед яких Львів, Івано-Франківськ, Ужгород, Винниця, Євпаторія. Полтави в цьому списку поки що немає. Проте немає і найбільших українських міст, включно із столицею. Чому? Немає потреби? І що воно таке – Європейський тиждень мобільності?

Для початку кілька визначень. Оскільки дана стаття ніяким чином не претендує на наукову публікацію, я намагатимусь давати матеріал, так би мовити, «людськю мовою».

Мобільність (з точки зору урбаністики – міська мобільність) – здатність мешканців міст найоптимальнішим чином пересуватися в міському просторі. Глибше – це здатність міського середовища забезпечити оптимальний процес перенесення в просторі (пересування) товарів та послуг. Важається, що мобільність – одна з ключових функцій життєдіяльності міста, яка забезпечує його безперебійне функціонування та розвиток.

Урбаністика -  згідно матеріалам Вікіпедії, це розділ економічної географії, що займається комплексним аналізом та вивченням проблем розвитку міст. Простіше – це наука про міста, їх існування та розвиток. Урбаністика переплітає в собі усі чинники, які впливають на життя міста – архітектурно-планувальний, соціальний, економічний, екологічний, транспортний тощо.

Стала мобільність. Оскільки міську мобільність тісно пов’язують з міською транспортною системою, то серед фахівців часто прийнято розглядати термін «стала мобільність» в розрізі термінів «сталий транспорт» або «стала транспортна система». Є багато визначення цих понять. Одне з них, прийняте ЄС, звучить так:

Стала транспортна система, це така система, яка

  • забезпечує задоволення потреб суспільства надійним пересуванням, не наносить шкоди здоров’ю людини та екосистеми та забезпечує дотримання принципів соціальної справедливості;

  • є доступною, працює чітко та ефективно, пропонує види транспорту на вибір та забезпечує конкурентоздатність економіки та ефективність регіонального розвитку

  • мінімізує викиди на рівні здатності природи їх поглинати, використовує ресурси на рівні або нижче темпу їх відновлення, використовує не відновлювані ресурси на рівні або нижче темпу розвитку їх відновлюваних замінників, зводить до мінімуму вплив на займану землю, піклується про зниження рівня шумового навантаження(я прошу звернути увагу на цю частину визначення. Ми ще до нього повернемось.)


Однак термін «стала мобільність» ширший, аніж «сталий транспорт», оскільки мобільність мешканців міста забезпечується не тільки класичним видами транспорту, а й альтернативними – велосипедами, веломобілями, а також в дуже значній мірі і пішою ходою.

Європейський тиждень мобільності – це загальноєвропейська ініціатива, покликана мінімізувати використання приватного транспорту в місті, натомість популяризує пішу ходу, використання велосипеду в якості міського транспорту та громадського транспорту, як основного для здійснення більшості поїздок містом. Уряди міст Тиждень закликає впроваджувати політику розвитку інфраструктури альтернативного транспорту та створення привабливих та ефективних систем громадського транспорту, розширення громадського простору.

Багато хто скаже – ну, і в чому проблема? Все нормально, транспорт розвивається, місто розвивається, дороги, громадський транспорт – усе є! Що ж тій Європі нейметься?!

Транспортні проблеми західні європейці відчули уже в 70-80-х роках минулого століття. Тоді уряди і муніципалітети провадили політику, яку зараз прийнято називати транспортноорієнтованою або транспортносприятливою. Це було покликано різким збільшенням кількості особистого транспорту. Для задоволення транспортних потреб громадян розширювалися дороги, будувалися нові транспортні магістралі та розвʼязки, збільшувалася кількість паркувальних місць на вулицях міст.

Однак проблеми, які спричинялися транспортом не зникали. Було помічено, що дії, які спрямовані на покращення дорожньої інфраструктури – розширення доріг, будівництво віадуків та багаторівневих розвʼязок, запровадження лояльного швидкісного режиму тощо – призводять лише до короткотривалого покращення ситуації. Спостереження показали, що збільшення пропускної спроможності дорожньої мережі на 80% нівелюється протягом 5 років за рахунок збільшення кількості автомобілів. Тобто через 5 років маємо такі ж затори, якщо навіть не більші.

В чому ж проблема? Гляньмо на ситуацію з економічної точки зору. Уявимо, що міські дороги – це ресурс. Найбільша транспортна проблема міста – затор – виникає внаслідок елементарної нестачі площі дорожнього полотна. Тобто маємо звичайний дефіциту ресурсу на тлі зростаючого попиту на нього. Що треба робити? Звичайно, найпростіше – це розширити ресурс. Будуємо нові дороги, розширюємо старі… Тобто покращуємо умови використання транспорту в місті. А це, природньо, призводить і до збільшення попиту на цей ресурс – а саме збільшення кількості транспорту. А чого б і ні – «дороги нормальні, затори зникли, ну то буду нарешті вже їздити на роботу на своїй машині!». І через деякий час проблема знову повертається. Замкнене коло…

Що ж робити? Спробуймо вирішити проблему дефіциту ресурсу (вулично-дорожній простір) не шляхом його розширення, а шляхом зменшення попиту на нього. Тобто – зменшення кількості транспорту на дорогах. Проблема вирішується. Але виникає проблема альтернативи. Якщо я відмовляюся від власного автомобіля для поїздки містом, я хочу натомість отримати альтернативний вид переміщення від точки А до точки Б.

Цих альтернатив кілька – громадський транспорт, велосипед, піша хода. В цьому якраз і полягає принцип сталої мобільності – в разі відмови або неможливості використання якогось з видів транспорту загальна мобільність міського населення не страждає. Тобто якщо я не їду власним авто, то я з приблизно таким же рівнем комфорту їхатиму в громадському транспорті. А якщо раптом громадський транспорт тимчасово не працює, то сідаю на велосипед і доволі швидко і безпечно досягаю свого пункту призначення.

Однак, погодьтеся, що громадський транспорт в наших містах «залишає бажати»… Про велосипедний рух взагалі не варто говорити. Велосипедист на дорозі чимось схожий на камікадзе. Але чим пасажир, який їде в автобусі або той же велосипедист гірший за водія власного авто? Чому перший змушений терпіти дискомфорт, а другий постійно наражатися на небезпеку? Адже вони такі самі громадяни і платять ті самі податки. Отже, вони мають рівні права на дорозі з автовласниками. І ці рівні права покликана забезпечити міська влада. Через свою позицію в галузі транспортного планування.

В цьому і полягає ідея Європейського тижня мобільності – звернути увагу урядів міст на проблеми, які повʼязані з транспортом та транспортним плануванням, запропонувати шляхи вирішення, продемонструвати моделі розвʼязання ситуації. Про ці шляхи та приклади, а також про основні «опорні точки» вирішення транспортних проблем читайте в наступних матеріалах протягом Європейського тижня мобільності з 16-го по 22 вересня.