Педагог з Полтави розповіла про «труднощі перекладу»

Статті
Валентина Зайченко5 жовтня 2012 о 18:031910 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Педагог з Полтави розповіла про «труднощі перекладу»
Наталія Вишня у своєму кабінеті Наталія Вишня почала вчити іспанську, коли в СРСР її ще навіть не викладали.


Наталія Вишня нині викладач у Полтавському національному педагогічному університеті. Колись вона захопилась мовою Сервантеса, почала економити кошти і в 15 років купила перший підручник з іспанської. Нині вона вже сім разів бувала в Іспанії та викладала студентам Мадридського університету.

Корінна полтавка все більше слухала іспанську по дротовому радіо, вслухалась у звуки революції на Кубі, її захопила романтика тих подій і милозвучна мова, а ще «Дон Кіхот». Тоді дівчина навіть на уроці англійської у школі витягала підручник з іспанської і вчила ту мову, яку хотіла знати.

– Не те, щоб я зовсім не вчила інших предметів, двієчницею я не була, – каже Наталія Георгіївна. – Але іспанська і знання цієї мови – це були моя мрія і мета. Загалом атестат я мала хороший.

На підручник юна Наталія економила гроші, які мама давала на обіди.







Наталія Вишня у Мадриді біля королівського палацуНаталія Вишня у Мадриді біля королівського палацу







«Навіщо тобі та іспанська? Ти ж ніколи не знайдеш роботи!»

Так доньці казала мама, котра працювала на «Склозаводі». Мати бачила в Наталії наступницю: донька добре знає хімію, любить біологію, то чому б не стати на цьому ж заводі хіміком-технологом?

– Мене мама навіть відправила віднести документи в наш полтавський на той час педінститут (нині університет, де і працює пані Наталія – авт.), –  розповідає пані Вишня. – Я сходила, але не моє це, розумієте, тому мамі сказала, що вже не приймають документів. Я вдячна їй, що мене в баранячий ріг не крутила: могла б, але не було сенсу.

Наталія Вишня три роки поспіль штурмувала Київський університет імені Т.Г. Шевченка, складала по 4 екзамени щороку. Коли не вступала, працювала на заводі, тягала мішки, ящики, випробувала на власній шкірі роботу вантажниці, а вечорами вчила іспанську, читала книги цією мовою. Лише з третього разу дівчину з провінції пустили до числа 10 студентів елітної групи ідеологічного факультету. (Іспанську в ВНЗ можна було тоді вчити у Ленінграді, Москві чи Києві). Полтавка єдина складала екзамен із саме іспанської.

Перші два курси Наталії Вишні нічого було робити на парах іспанської: її виряджали, бо дівчина уже все те, що вчили її одногрупники, опанувала сама. І тоді студентка вправлялась у мовленні, фонетиці, сидячи у фонокабінеті.

Студентів в університеті учили також, як вести розмову з мешканцями та як проводити допит ув’язнених (три роки кафедри військової підготовки). Оце було для Наталії найважче.

Молоду і «зелену» відправили на Кубу

Із 4-го курсу Наталію запросили на Кубу. Країна потребувала кадрів, Радянський Союз їх забезпечував, а от порозумітися із кубинцями можна було лише через перекладачів. Таким чином полтавка двічі побувала перекладачем у Гавані (2,5 року з перервою.

Першого ж дня Наталія відчула труднощі перекладу: попросила у готелі каву з булкою. А, як виявилось, у Гавані сполучення цих слів означало непристойність. Дівчині сказали, як справді треба говорити, щоб не осоромитись.

– Я зрозуміла, що іспанська на Кубі – це не зовсім та іспанська, яку я вчила, – ділиться Наталія Георгіївна. – Із місцевими порозумітись я могла, а от мову стандартизації треба було сидіти й опановувати, виписувати терміни, вчити.

Полтавку прикріпили перекладачем до метрологів, які вчили кубинців радянським стандартам, викладали стандартизацію у ВНЗ.

Платили у Гавані перекладачам небагато, але трохи більше, ніж би за цю роботу в СРСР.

У Полтаві іспанській Наталія Вишня вчила і вчить не лише студентів ПНПУ: до неї родинами приходили учити мову, коли збирались виїжджати за кордон.

Син пані Наталії не пішов її стопами, зате одна з учениць вступила на факультет, де вивчає іспаністику.

У столиці Іспанії біля пам’ятника Дону Кіхоту та Санчо ПансіУ столиці Іспанії біля пам’ятника Дону Кіхоту та Санчо Пансі

Отримувала стипендії від посольства Іспанії

Окрім Куби, пані Наталія побувала в інших іспаномовних країнах: у 2005 році їздила перекладачем із українською делегацією в Колумбію. А минулого року обслуговувала делегацію на міжнародному конгресі у Мексиці.

Сім разів полтавка побувала в Іспанії. Вона 4 рази перемагала у конкурсі серед тих, хто претендував на стипендію від посольства. Уперше відвідала омріяну Іспанію 2000 року. Жила там 3 місяці, обрала собі дослідницьку роботу в бібліотеках. При цьому на маленьку стипендію примудрилась побувати у різних містах Іспанії.

Член Всесвітньої спілки іспаністів, Наталія Вишня викладала студентам Мадридського університету галузь філології, що вивчає прислів’я і приказки. Публікувала власні статті в цьому ВНЗ. Через скайп спілкується з колегами з Іспанії.

– Мені пропонували залишитись жити в Іспанії, згодом отримати громадянство, та я українка, моє серце тут, у Полтаві, – резюмує викладач іспанської, англійської та латинської мов, перекладач.

Що треба, щоб бути перекладачем

Як переконана Наталія Георгіївна, перекладач перш за все мусить бездоганно володіти мовою, хоча вчити її треба все життя. А ще знати культуру, історію, літературу іспаномовних (у даному випадку) країн. Важливо також бути психологом.

До теми: У Полтаві перекладач жестової мови вчить колег сприймати слабочуючих учнів, як іноземців

Довідка «Кола»:

Вивчення іспанської в СРСР почали запроваджувати лише у кінці 40-их років ХХ століття. У Союзі виросло покоління дітей, які залишились в СРСР після Іспанської революції 1931-1939 років (під час революції частина дітей іспанських комуністів потрапила до Союзу. А коли в Іспанії переміг генерал Франко, а багато комуністів загинули, іспанські підлітки так і залишились в Радянському Союзі. Їм треба було вчитись і працевлаштовуватись, тому зародилась іспаністика.

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter