Пригоди іноземців в Полтаві: як місто зустрічає закордонних гостей (репортаж)

Фото
29 червня 2012 о 14:151891 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Пригоди іноземців в Полтаві: як місто зустрічає закордонних гостей (репортаж)
У Музеї історії Полтавської битви побували мандрівники зі Швеції. Розповідь про готовність  Полтави приймати іноземних туристів під час Євро-2012 очима журналіста "Кола".
Журналіст «Кола» зустрічала потяг, яким футбольні фанати діставались Харкова на матч Німеччини з Нідерландами. Поспілкувавшись про поїздку з німецькими вболівальниками, вирішила далі йти у редакційних справах. Однак на виході з Київського вокзалу помічаю розгублених іноземців, вітаюсь англійською та запитую, чи потрібна їм моя допомога.

- Так, ми будемо дуже вдячні. Хочемо дізнатись, де тут можна придбати квитки на потяг до Києва, - говорять вони.

Експеримент №1. Як зустрічає іноземців вокзал у Полтаві

Дорогою до кас Фредерік та Карл-Хенрік (так, як виявилось, звали супутників) розповідають, що вони фанати збірної Швеції з футболу, які приїхали у Полтаву на один день, щоб відвідати Музей історії Полтавської битви. До Києва, де оселились на час чемпіонату Європи з футболу, планували повернутись вже ввечері. Я запитую українською у касі про наявність квитків на потрібний час. У касах немає людини, котра б могла спілкуватись англійською з гостями. Касир пропонує варіанти, я перекладаю шведам.

Поки мої нові знайомі міркують над вибором години відправлення, паралельно шукають на вокзалі банкомат, щоб зняти готівку. У цей час поспіхом шанувальнкии збірної Німеччини бігають вокзалом та шукають всередині туалет. У холі вокзалу – жодних волонтерів, які б розмовляли англійською. Нарешті компанія помічає вивіску «WC» вгорі, що вказує на вихід до перону. Хлопці кинулись туди, однак вже на вулиці жодних вказівників, які б вели до вбиралень. Ситуацію беруться рятувати полтавські міліціонери, які чергують на вокзалі. Вони звертаються до іноземців українською:

– Йдіть прямо, а потім ліворуч помітите туалети.

Німці, звісно, цих слів не розуміють. Часу допомогти цим мандрівникам у журналіста, на жаль, немає. Тому чим закінчились ці пошуки, невідомо. Сподіваюсь, що фанати встигли відвідати привокзальну вбиральню до моменту відправлення потяга і не залишились блукати пероном замість того, щоб прямувати до харківського стадіону «Металіст» на перегляд матчу між збірними Німеччини та Нідерландів.

Експеримент №2. Де знайти національні страви

Більше пощастило Фредеріку та Карлу – банкомат, аби знати готівку, вони знайшли. Я розповідаю, що працюю журналістом. Тому якщо чоловіки не проти, хочу допомогти їм дістатися музею, аби потім написати про цю мандрівку матеріал. Гості погодились на мій супровід.

До речі, біля входу до Київського вокзалу свої послуги з перевезення нам нав’язливо пропонували таксисти. Дорога до Музею історії Полтавської битви в одну сторону, за їх підрахунками, обійшлася б у 30 гривень. Однак від пропозиції відмовились, бо перед відвідинами музею хотіли ще скуштувати традиційної української їжі. Тому ми йдемо до кафе.

Коли я запитала у шведів, що б вони хотіли поїсти, ті в один голос відповіли: «Національна кухня!» Ну, з цим проблем якраз у Полтаві немає, я знаю кілька таких закладів, досить пристойних, до речі.

Перша приємна несподіванка в обраному закладі харчування: офіціантка запитує, яке принести меню – українською чи англійською мовою. Тож я для себе відмічаю, що тут підготувались до прийому закордонних туристів – навіть меню переклали. Вивчаємо асортимент страв. Гостям раджу скуштувати галушки. Карл та Фредерік погоджуються, а ще запитують про полтавське пиво. Бо виявляється чули, що у нашому місті є пивзавод. Та полтавського пива в полтавському кафе чомусь немає. Ще один нюанс – хоч меню складене англійською, офіціант приймає замовлення українською. Вочевидь, персонал розраховує на прихід відвідувачів у супроводі перекладача.

Наступний сюрприз – не встигли ми зробити замовлення, як до залу заходить компанія з 10-ти туристів у одязі збірної Швеції з футболу. На це мої співрозмовники реагують жартом:

– Де б ще ми зустрілись, як не в полтавському кафе. Дивно побачити тут співвітчизників, – посміхається Карл.

За обідом знайомимось краще. Карл та Фредерік – це батько і син, які в Україну приїхали на тиждень в Київ вболівати за свою національну футбольну збірну.

– Нас вдома лякали: не їдьте в Україну на Євро, вас там обдурять та обкрадуть. Насправді, це не так. Люди дуже привітні з нами. Ми зупинилися у київській квартирі. Щоправда, дорого орендувати в столиці житло – 10 000 гривень на тиждень, – розповідають вони.

Натомість мандрівників дивує, що в Україні дуже низька ціна на проїзд у громадському транспорті (2 гривні) та цигарки (10 гривень). Для прикладу, квиток на проїзд у шведському метро чи пачка цигарок коштують майже однаково – близько 50 гривень. Рахунок за обід у 115 гривень теж оцінюють як «дешево» та залишають офіціантці 10% чайових.

Експеримент №3. Як легко дістатись поля Полтавської битви

Далі їдемо до музею Полтавської битви. Перше наше випробування – знайти розклад автобуса, який прямує туди. Виявилось, це не так і просто. На «Сінній», де має зупинятись потрібний автобус №5 (маршрут «Критий ринок – Яківці»), таблички з графіком руху немає. Неподалік зупинки випадково (щасливий збіг обставин) помічаю начальника КП «Центральна диспетчерська служба міських пасажирських перевезень», знаю його в обличчя. Підхожу із питанням про розклад.

Шведам, котрі вже, розумію, помітили моє хвилювання, пояснюю, що цей чоловік зможе нам допомогти. Залишивши їх чекати, підходжу до керівника диспетчерської служби. Євген Савчук мне не впізнав, але допоміг. Комусь зателефонував та дізнався розклад.

Тим часом люди, які стояли неподалік і стали свідками нашої розмови, кидали репліки:

- Нехай вони таксі викликають, навіщо ти з ними панькаєшся?! Навіщо їм автобус, у них гроші є!

Мені ж було незручно. Ще й від того, що я бачила – іноземці не розуміли, чому вони так довго мають чекати автобус. До того ж на вулиці так спекотно!

- А ти впевнена, що він приїде?, – перепитує Фредерік.

- Впевнена, – відповіла, бо  що ще казати.

Далі знову розчарування – автобус до музею, який має приїхати за розкладом о 15.50, так і не з’явився. Поки чекаємо 15 хвилин на інший, ховаємось від спеки в кафе на зупинці. Експеримент – прошу Фредеріка англійською тут придбати воду.

– Дайте, будь ласка, 2 пляшки води, – хлопець привітно робить замовлення.

У відповідь українською:

– Вам з газом чи без? З? Дев’ять гривень, – не надто люб’язно повідомляє дівчина-продавець.

Експеримент №4. Чи готовий Музей історії Полтавської битви приймати іноземних туристів

О 16.10 за розкладом таки приїздить автобус на «Яківці». 10-15 хвилин у дорозі – і ми відчиняємо двері Музею історії Полтавської битви.

Жіночка на вході квитки продає українською, інша допомагає їй німецькою. Один білет коштує 8 гривень. Якщо робити фото експонатів, ще 8 гривень. Навмисно не говорю, що я журналіст (для журналістів вхід та фотознімки безкоштовні), аби пересвідчитись, чи однакове ставлення в музеї до усіх відвідувачів.

Музеєм Карл та Фредерік пересуваються швидко, але усюди встигають розглядати експонати та вивчати їх назви. Вони дублюються українською та англійською. Лише чомусь підпис поряд із панорамою Полтавської битви у 7-ій залі не перекладений.

Хочу зізнатись, що тут перед гостями мені довелось червоніти. Адже вони знають історію Полтавської битви набагато краще за корінну жительку міста. Заганяє у глухий кут питання від Карла поблизу одного з експонатів:

– Чому тут написано, що у битві під Веприком козаки змагались проти шведських військ, адже на цей момент вони об’єднали зусилля і спільно воювали проти російської армії?

Що відповісти, я не знала. На допомогу кличу співробітників музею. Таких, які б розмовляли англійською, немає.

– У нас зараз один на лікарняному, один у відпустці, - пояснює чергова.

На допомогу прийшла працівник із солідним досвідом Лідія Йосипівна, яка добре володіє німецькою. Близько 5 хвилин вона розповідає подробиці цього бою.

– Тепер я знаю набагато більше про цю битву, - задоволений почутим Карл.

Ще його приємно дивує арка-ротонда поряд з музеєм, а саме надпис на ній шведською мовою: «Час лікує рани». Я розповідаю, що арка зведена до ювілейної дати – 300-річчя Полтавської битви. На запитання про відзначення цієї події, кажу з досвіду: про кількарічну підготовку, невидовищну 15-хвилинну реконструкцію бою та бійки між глядачами за місця на дерев’яних лавках, які раз по раз ламались під вагою людей.

Саме поле, де відбулась славнозвісна Полтавська битва, чомусь не привернуло уваги туристів. Можливо тому, що все поросло бур’янами.

Діставшись Київського вокзалу, жодних труднощів у придбанні квитків на маршрутку до Києва не виникає. Їй надають перевагу мандрівники, бо хочуть встигнути на вечірній футбольний матч, а потяг прибуває у столицю запізно.

Останнє запитання від нових знайомих мене трішки дивує та навіть засмучує. Вони пропонують оплатити мою 4-годинну «роботу». (До речі, усюди, де ми подорожували, іноземці намагались за мене сплатити вартість обіду, квитка на проїзд чи вхід до музеї. Я дякувала, але розраховувалась сама, крім музею). Звісно, я не погоджуюсь. Але втішають щирі посмішки Карла та Фредеріка, несподівані обійми на прощання зі словами вдячності за допомогу.

До теми:

Полтавці розповіли, чим вони готові допомогти іноземному туристу

У Полтаві відмінили комунальний екскурсійний автобус