Тарас Духовний. Три "титани" цинізму

Колонки
Валентина Зайченко27 червня 2012 о 14:591388 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245
Тарас ДуховнийТарас Духовний,  актор, письменник, журналіст, член єпархіяльної ради УАПЦ


I

«Цинізм»

Мудрий Соломон казав: «Заскоро здобуте – швидко знецінюється». Мені непоодиноку доводиться проводити час із дітками найрізноманітнішого віку. Спостерігаючи за ними, бачу таку вже типову послідовність: велика кількість іграшок поступово стає нецікавою, знецінюються у очах дитини. Якщо замислитися, то подібний прецедент провокують дорослі, тим самим завдаючи дитині ніщо інше, як психологічну травму. Закладене змалечку – дає про себе знати протягом усього життя.

У добу античности виникає рух кініків, котрі виступили проти загальнопоширеного вчення тогочасних філософів. Врешті-решт виникає новий термін «цинік» – той, хто заперечував  загальноприйняті норми. Власне, кілька днів тому мене саме назвали подібним чином. Перш, ніж обурюватися у відповідь, варто збагнути для себе почуте. Замислившись, я таки почав схилятися до думки, що швидше за все і є тим циніком.

Ті самі античні філософи розвивали вчення релятивація – відносности усього у цім світі. Щось існує та діє відносно чогось іншого по одному, а стосовно ще чогось – інакше. Тож цинізм – це заперечення існуючих норм. Ту ж саму дитину виховують у ключі, що довкола неї увесь світ, все лише для неї. Нехай дитина не цінує усієї тієї маси іграшок, але головне, що вони є саме у неї. У такий спосіб виховується перша реальна загальносуспільна норма:

1. Не цінувати, а мати.

Особисто мені значно приємніше їхати у чистому «Запорожці», ніж у брудному

«Лексусі». Значно комфортніше гостювати у затишній убогій оселі, аніж засміченому розкішному домові. Як часто ми хочемо стати власниками певної речі, тварини, людини, але зовсім не уміємо те дбати. Тому я однозначно цинічно відношуся до подібного.

Коли дитя грається певною іграшкою, то подекуди губить її. Самотужки не здатна підняти, тому у цьому сприяють турботливі батьки. Але надходить момент, коли дитина навмисне губить іграшку, щоб у такий спосіб випробувати реакцію батьків. І тут варто зауважити собі іще один момент загальносуспільних норм – зв’язки, знайомства. Людина зростає із егоцентричною думкою, що як би там не було, але таки допоможуть.

2. Зловживання спорідненими зв’язками – такою є наступна норма.

Гріх не згадати про явище хабарництва. Неабияк помилковим у вихованні дитини є

хибне прищеплення уявлення про так звану винагороду. За те, що нащадок зробив щось особливе, передбачається «порція любови» у вигляді певної нагороди. Тим самим привчаємо, що любов буде за щось. Справжня ж любов не стоїть у рамках чогось. Любов – це невимушене прагнення душі, спрямоване на певну особу через те, що вона є у цьому світі. Любити дитину – аж ніяк не привчати її до системи хабара: щось за щось. Таким чином маємо іще один компонент:

3. Хабар, як елемент світорозуміння особистости.

Я є циніком, але відносно перерахованих та ряду подібних наповнених злом та

нелюбови норм суспільства. Пригадую слова однієї із пісень авторства Наталії Май: «Тільки ти повір у чудеса». З нами відбувається те, у що ми віримо. Лише тоді, коли ми навчимося дієво вірити у добро, світло, врешті у любов – тоді для кожного стане нормою цинізм щодо пануючого негативу. Таке швидке, здавалось би для когось елементарне виховання, веде до пануючої згуби. Власне тому, що людство продовжує перебувати у гріхові (помилковому уявленні про цінности життя), тому продовжує нащадкам передавати згубну систему уявлень про цей світ. Ми власноруч плекаємо цинізм, але щодо волі та бажань Бога. А останні так часто зовсім розбіжні із тими «нормами», про котрі йшла мова.

Однозначно, явище цинізму має мати своє місце у житті спільноти, але що саме викличе подібну реакцію у душі кожного – однозначно свідомий вільний вибір кожного!

Читайте також інші блоги на нашому сайті.

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter